Частина 2. Релігія та Віра.

Чому людина вірить у Бога? Як це вона робить? Хто чи що її змушує вірити? Пропоную поговорити про психологічну причинність такого явища.

Я даю свій варіант відповіді на ці питання. Людина вірить у Бога тому, що вона сама по собі потребує цієї віри. Ось основна теза цього есе. Вона вірить у Бога не тому, що її змусили, і не тому, що їй цю віру навіяли, не тому, що вірили тато з мамою, не тому, що її обдурили. Все перераховане вище частково має своє місце в життєвій практиці, у кожному конкретному випадку – і навіювання з боку авторитетів, і сімейна традиція, і громадська ієрархічність, суспільні закони тощо. Однак головною психологічною причиною віри є те, що людина сама хоче вірити та потребує цієї віри.

Сімейна та національна традиція, безумовно, має своє значення для формування релігійності людини. Політична і культурна атмосфера у суспільстві дають свій відбиток на релігійний світогляд. Навіювання з боку інших людей з метою залучення адепта в якусь церковну конфесію трапляється нерідко. Але все це лише допоміжні чинники.

Віра в Бога є природною біологічною потребою людини. Вона не може жити без Віри. Людина хоче вірити й вірить, тому що потребує цієї Віри. Віра в Бога допомагає людині гармонійно влаштувати свій світогляд. Вона є певним психологічним каркасом, на якому розташовані окремі ідеї – про космогонічний устрій світу, про богів і демонів, про їхній зв'язок із повсякденними побутовими проблемами.

Ступінь заглибленості до Віри у кожної людини своя, вона індивідуальна. Уявлення про Бога та його властивості у кожної людини також індивідуальне. Але релігійні закономірності діють для всіх одні й ті самі.

А тепер розглянемо, як Віра у психології людини структурно влаштована зсередини. Адже віра буває не тільки в Бога. Віру можна класифікувати, наприклад, так. Уявімо собі такі ієрархічні сходи. Зверху стоїть Віра у самого Бога, з космогонічними поняттями про світобудову. Це і є релігія у разі масового варіанта. Далі йде віра у вождя – у доброго вождя чи доброго царя. Далі йде віра в те, що мене люблять мої друзі. Далі – віра в те, що Я є самоцінним, Я потрібен і важливий. Моя думка багатьом цікава, Я знаходжусь в центрі світу. Це така собі дозована егоцентричність. Далі – віра у безсмертя своєї душі. Ось ми замкнулися на Віру в Бога.

А ось ще один спосіб класифікувати Віру – за ознаками вихідних психологічних причин. На мій погляд, існують дві складові Віри. Бачу дві основні причини, за яких у голові людини виникає Віра у вищі сили. Першою причиною звісно є страх – перед невідомим, перед «темною кімнатою», перед потойбічним, перед незрозумілими явищами природи, перед чимсь сильнішим та небезпечним. Ключовими властивостями цих явищ є – невідомі, незрозумілі, сильніші за людину та потенційно небезпечні.

А другою причиною є та сама розумова лінь, яка породжує нерішучість та бажання перекласти відповідальність за прийняття складного рішення на когось іншого, в цьому разі на вищу силу. Людина знову ж таки боїться, але боїться вже приймати складне рішення, а разом з ним і відповідальність за цю дію, намагається уникнути відповідальності.

Людина діє за формулою «Бог управить», «Бог все знає», «Божий промисел справедливий» тощо. Бог нехай буде відповідальним, а «я лише виконую Його волю». Так спокійніше, не треба багато думати та ризикувати. Хоча прислів’я й вимагає, що «треба нахилитися, щоб з криниці води напитися», але ж як не хочеться зайвої розумової праці. Хай вже Господь вирішує, а «я лише підкорюся». На те вона і вища сила, щоб відповідати за все. Ключовою позицією тут є страх відповідальності. Знову страх, хоча й трохи інший за походженням.

Далі сформулюю друге питання для цієї частини. У чому полягає різниця між Релігією та Вірою? Здавалося б, це ідентичні поняття. Однак вони споріднені, але не ідентичні. Надам власне визначення цих понять, тому й напишу їх назви з великої літери. На мою думку, Релігія – це колективний сформульований світогляд, а Віра – це індивідуальне підсвідоме відчуття.

Взаємини понять Релігія та Віра полягає в наступному. Віра – це індивідуальна якість, це властивість окремої людини або невеликої групи людей. Вона різна в кожної людини навіть у межах однієї конфесії. Віра має девіації для кожної окремої особистості. Свою Віру як власний світогляд не кожна людина здатна навіть слушно сформулювати.

А Релігія – це якість масова, колективна, це властивість великих груп людей. Релігія – сумарна думка індивідів, що інтегрує індивідуальні девіації кожного члена спільноти. Релігія як колективний світогляд обов'язково повинна мати власну доктрину, ідею, формулювання. Можливе адміністративне законодавство у межах своєї конфесії чи церкви.

Віра походить з індивідуальних природних страхів, розвивається з особистої світоглядної цікавості та остаточно формується у вузькому колективі однодумців, а пізніше закріплюється саме у формі Релігії.

Віра базується на відчуттях та емоціях. А Релігія – на переконаннях та стосунках у соціумі.

Віра за своєю суттю – це переконаність людини в існуванні того, що неможливо перевірити. Віра – це спосіб сприйняття інформації в якості Істини без жодної перевірки або з мінімальною перевіркою. При цьому використовується аргументація та логіка формального або символічного характеру. Предметом Віри може бути річ, явище, поняття чи ідея. Предмет Віри може бути в минулому часі, у сьогоденні та в майбутньому.

Антиподом Віри є Знання. Прикордонним поділом між Вірою та Знанням є факт пізнання. До пізнання – Віра, після нього – Знання.

Всі наведені вище міркування можуть здатися простими та наївними, але саме вони й допомагають мені розібратися в базових поняттях філософії релігії. Я починаю саме з таких міркувань, вони дають мені певну точку відліку для подальших побудов.