Моральні правила

І ось, після з'ясування природних та політичних питань, настав час розібратися з питаннями моралі, з тим, «що таке добре і що таке погано». Для суспільства – це певний перелік правил, моральних понять, традицій для встановлення моральних норм. З простого первісного права сильного, відповідно до загальної еволюції людства, мораль розвивається у складний комплекс понять.

Для мирного співіснування люди повинні домовлятися з усіх напрямків своєї взаємодії. Тому суспільству потрібна мораль як зведення правил поведінки. Така мораль складається не лише з релігійних норм, але вони стали її основою. Найвідоміший релігійний моральний кодекс був сформульований у Мойсеєвих заповідях, записаний на кам'яних скрижалях. Автором його вважається сам Господь.

Господь написав свої «Десять заповідей» (Декалог) на двох кам'яних скрижалях. Згідно з П'ятикнижжям вони були дані Мойсею на горі Синай на п'ятдесятий день після Виходу з Єгипту. Цей текст починається так:

 «І промовив Бог всі ці слова, говорячи: Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Нехай не буде в тебе інших богів перед Моїм лицем». Вихід 20:1-3.

Не маю за мету описувати та розбирати тут весь текст детально, хоча б з тієї причини, що він має декілька версій. Зверну увагу на логіку створення, збереження та історичного розвитку тексту. Ці заповіді згодом неодноразово модернізувалися за поточними вимогами, удосконалювалися. Залишаючись в полі впливу церкви та діючи при цьому як доповнення до державних законів. За радянських часів їх елементи можна було побачити навіть у такому позацерковному документі, як «моральний кодекс будівельника комунізму». Настільки вдалим виявилося початкове формулювання.

Релігійний моральний кодекс частково містить у собі цивільні правила. Він містить у собі норми юридичної взаємодії – «не вбий, не вкради», господарської – «не зажадай чужої худоби», сімейної – «не зажадай чужої дружини». Але головним його елементом є правила віри – «не сотвори собі кумира, не вклоняйся іншому Богу», тому Декалог і починається з цих заповідей.

Чи існують у світі інші моральні кодекси, подібні до заповідей Мойсея? Так. В іудаїзмі є Сім заповідей нащадків Ноя. Це, скоріше за все, є дещо скорочений первісний варіант Декалогу. У японському буддизмі існують десять заповідей з дуже схожим текстом. У тибетському буддизмі також існують десять обітниць моральної поведінки шраманерів (монахів-послушників). Всі вони викладені у характерній формі заборони певних дій у вигляді текстового переліку таких заборон.

Цікавою є давньоєгипетська версія заповідей, яка має назву Принципи богині Маат. Вона значно розширена за обсягом порівняно з християнським Декалогом, але дуже схожа за формою (заперечення дій) та за сенсом. Цей текст промовлявся таким чином. Під час зважування серця на суді Озіріса померлий вимовляв «сповідь заперечення», звертаючись до сорока двох богів, перелічених у папірусі Небсені. Починалася ця промова з першого пункту «Я не робив гріха» і доходила до сорок другого з аналогічними запереченнями.

У цьому контексті цікаво також згадати про найбільш сучасну версію Декалогу (комуністичну) та історію її створення у 1961 році, під час роботи над програмою КПРС. За твердженням політолога Ф. М. Бурлацького, Моральний кодекс будівельника комунізму був написаний за наступних обставин (надаю без зайвої деталізації): «Я сказав, що треба виходити не лише з комуністичних постулатів, але й із заповідей Мойсея, Христа, тоді все справді «ляже» на суспільну свідомість. То справді був свідомий акт включення до комуністичної ідеології релігійних елементів».

Чи варто дивуватись? На мою думку, ні. Можна лише педантично порівняти текст комуністичного кодексу з Нагорною проповіддю Христа, яка вважається своєрідним поясненням до Декалогу. У таких випадках часто звучить риторичне запитання про доцільність чергового винаходу «велосипеду». Чи варто його знову винаходити? Так релігійна мораль розвивалась історично.

А як же бути у цій темі з естетикою? Чи знаходить релігійний світогляд свій відбиток в естетиці? Звісно що так. Адже мораль має свої критерії не тільки у площині «правильно-неправильно», але й у площині «красиво-некрасиво». До моральної частини релігії є сенс віднести і її стосунки з мистецтвом – музикою, літературою, живописом, архітектурою, і також з наукою. Сюди потрібно віднести й складний комплекс поведінкових правил для різних побутових ситуацій – ритуали під час весіль, народження дітей, поминок. А також моральні правила взаємин у сім'ї, при воєнних діях, у праці. Релігійні норми лягають основою всіх людських взаємин у суспільстві.

Згадаймо картини відомих художників минулих століть у найкращих галереях світу – хоч при щасливій нагоди споглядати на власні очі, а хоч при розгляданні репродукцій. Що ми там бачимо? Більшість складають сюжети на релігійну тему. Те саме побачимо й у скульптурі. Пам’ятаймо ж ще й урочисті токати та фуги, складені для виконання у храмах, з неповторним звучанням органу. Величні хорали та псалми. Мене особисто зачаровує «Аве Марія»… але ж це і є молитва. А чи не є храми найкрасивішими архітектурними спорудами у будь-якому місті? Вони не тільки найкрасивіші, але і є своєрідними акцентами міських пейзажів.

Мистецтво знайшло в релігії своє достойне місце.

***

Наприкінці повернуся до вихідних положень цього розділу. Будь-яка релігія історично стійка лише у тріаді своїх складових частин. Перебільшення або применшення значущості якоїсь із них призводить до спотвореного розуміння суті.

Не буває релігії поза політикою. За відсутності політичної взаємодії з владою релігія, як і будь-яка ідеологія, йде в підпілля, стає гнаною, втрачає свій вплив і знищується. А сама влада без релігійної ідеологічної підтримки також слабшає.