Розділ 9

Розділ 9

–Потрібно було з самого початку обробити рану, а не чекати поки вона прокиниться. Вона ще й холодна. Чим ми взагалі думали коли волокли її туди?–запитав чорнявий. Виносячи мене у вітальню, до біса знайому мені. Я вже була тут, коли шукала ноутбук з Мією.

–Взагалі ми не знали, хто вона така, і чого хоче, хоча зараз також не знаємо. Але не думаю, що вона разом з Містером М,– відповів білявий. Підкладаючи мені подушку, щоб я не перехилилася і не впала.

Містер М ?

Згодом з’явилася аптечка, і чай на столику. Мені б шоколадку, до того чаю, а так не буду, не люблю. Я з тих людей, які не додають до чаю цукор, но з’їдають плитку шоколаду за раз, і мені цього мало.

–Ну що, давай знайомитися, мене звати Орест,– сказав чорнявий. Перевіряючи надійність пов’язки на моїй голові.

–А мене Ерік,– додав білявий.

Я Астела..,– невпевнено відповіла. Здавалося ніби я боролася, боролася, і в кінцевому результаті здалася ворогу.

–Астела,– мовив Ерік, ніби смакував моє ім’я на смак. –Скажи но мені Астело, чому про тебе, не має жодної офіційної інформації ? Ти знаєш, які старющі архіви нам знадобилося розкопати, щоб дізнатися твою особистість. Ти зовсім не маєш юридичних зав’язків з нашою сім’єю.– Він говори це ніби спокійно, ну і одночасно так, ніби хотів мене придушити.

–Мої батьки померли у авіакатастрофі коли я була, ще дитиною. У мене більше не було родичів крім Ентоні, тому в той день я була разом з ним,– моє горло стало сухим, Орест підсунув горнятко чаю ближче до мене. Я все ж взяла його, зробила невеликий глоток, щоб змочити горло.

Гидота

–Так я і залишилася жити з ним, він мене виховував, любив. Він це робив трішки специфічно, замість звичайних іграшок, я гралася пістолетом «Glock», а жмурки грали вночі з окулярами нічого бачення, для більшого антуражу. Но я, ні про що не жалкую, дитинство у мене було веселе, та любляче,– я знову зробила глоток чаю, но цього разу, все таки скривилася.

–У вас часом не має, шоколадки ?,– це питання прозвучало так, ніби я маленька дитина яка просить шоколад, до того як поїла кашу.

Хлопці переглянулися один на одного, – Ми бачили твої запаси «Kit Kat», ти його ящиками їси?,– запитав Ерік, дістаючи з шухлядки комода, мій батончик.

У мене аж зіниці розширилися від мого «спасіння», я простягнула руки, щоб отримати бажаний смаколик. Не роздумуючи відкрила його, і з’їла його ціликом за два укуси. Цукор потрапив у мою кров, я не їла його, від коли мене по голові вдарили у моєму будинку. Це було рівним, як приймати наркотики. Коли ефект пройшов я продовжила:

 –Він зробив усе можливе, щоб в разі чого, мене не знайшли і не зашкодили мені. Тому ви не могли нарити на мене інформацію,– з полегшенням вимовила я.

–А як ви вижили, я була впевнена, що всіх вбили ?– одразу запитала, бо це питання бентежило мене найбільше.

–Ну.. ми давно живемо за кордоном, і майже не мали ніякого відношення, до Вінченцо. В нас своя компанія, яку ми створили. Але все одно допомагали  йому з міжнародними  партнерами,– відповів Ерік. Потираючи свою потилицю.

–А коли дізналися, що тут сталося, одразу вирушили сюди, але перед тим закрили всі питання з партнерами, щоб містер М, не переманив їх до себе, а сюди ми приїхали під чужими іменам, бо впевнені, що нас шукають. Тому ми і взяли такий, віддалений від міста будиночок,– доповнив Орест. Дістаючи з кишені ще один батончик, який я без вагань взяла у нього.

–Ми впевнені, що це людина з близького оточення Вінченцо, тому ми направились у його будинок, но до нас там вже побували, він згорів,– я слухала їхню розповідь, але в думках був тільки він. Я доїла вже другий батончик, але потреба в цукрі не вщухла. Просити про третій батончик нахабство ?

–Тому ми направились до Ентоні, бо знали, що в нього також моє бути вся інформація,– закінчив Орест. Але його одразу перехопив Ерік.

–Там ми побачити тебе вперше, думали ти мілка крадійка, яка хотіла набрати цінного, коли побачила по новинах, що клан Мафії помер. Але коли до нашого будинку нахабно хтось вдерся, сумнів не залишилось, що це ти,– в цей момент вдерся Орест.

–До речі, як ти нас вислідкувала, в нас були глушилки, і ми номера два рази міняли,– Орест нахилився до мене, так близько, що я бачила його мілку щетину, на бороді. Він дивився мені прямо у душу. Але я знаю ці прийоми.

–Дівчачі секрети,– спокійно відповіла, махнувши рукою прибираючи волосся. Хлопець зрозумів, що зі мною такі приколи не пройдуть, і відхилився назад. Аж легше стало.

–У вас  є тут свої люди ?– запитала. Я не знаю, чи можна довіряти їм, на всі сто відсотків. Але вибору у мене не має.

–Людей не має, тільки найкращий друг, він айтішник, профі у своїй справі. Приїхав сюди, щоб допомогти нам,– відповів Ерік, забираючи моє горнятку з столу.

–Зроблю, ще чаю, бо розмова у нас довга буде,– направився в сторону кухні. Я залишилася з Орестом. Здається близнюки, а такі різні. Від Ореста несе страхом і манією величчя, а Ерік прям бусічка, такий хорошенький.

–Це до нього ви їздили, кожні два дні, спочатку їхали у торгівельний комплекс, блокували всі камери, змінювали номери, та пропадали на 2-3 години?– запитала я, додаючи більше інформації про них, щоб він зрозумів, я не просто зламана дівчинка, я також вмію показувати свої зубки. Ну і мені була цікава його реакція.

І ода, реакція не забарилася, цей маленький імпульс під оком, дав мені відповідь на всі питання, зовні здається що він спокійний як скеля, но я впевнена всередині нього вирує хаус. Це вартувало моїх недоспаних ночей, коли я слідкували, їхній кожний бісовий шорох.

–Звідки ти знаєш?– я впевнена, якщо б він міг, придушив би мене, не роздумуючи. Але Ерік з новою порцією чаю перебив його. Я ж просто мило посміхнулася.

–А для чого тобі ноутбук ?– запитав Ерік. Підсовуючи мені нову порцію шоколаду. Я як маленька дитина вхопилася за нього, але він не відпустив, даючи знати, спочатку інформація, потім шоколад.