Розділ 7

Розділ 7

 Мія сиділа у своєму вагоні, махаючи мені на прощання. Навколо було багато людей, але я не бачила нікого крім неї. Здається, що час зупинився, а ми просто граємо у дивоглядки. Вона зі свого місця у потязі, а я тут на пероні. З динаміків линув голос жінки, яка не дуже розбірливим голосом промовила, що посадка завершена і потяг відправляється.

 Я була рада за подругу, але всередині душі, я не хотіла щоб вона їхала. З того моменту, я ще не залишалася сама, і це мене лякало. Залишитися зі своїми думками на самоті.

 Потяг рушив, Мія показувала сердечко у вікні, я засміялася тихим смішком і також показала їй у відповідь. Вона прибрала руки, її губи зашевелилися, по яких читалося.

 «Ти не сама, я з тобою»,

 Мої очі збільшились від здивування, хоча Мія і раніше мені таке говорила, але тоді вона було тут зі мною. А коли вона сидить по той бік, ці слова набирають нової ваги.

Я усміхнулася краєчком губ, і прошептала, щоб вона побачила.

 «Я знаю дякую»

****

 Повернувшись у будинок Мії, на душі так було паскудно, і тихо..

Так, потрібно взяти себе у руки, і зібрати речі, хоча Мія сказала, що я можу жити у неї. Але я все таки повернуся до дому.

Прожила у неї, два місяці, а речей ніби два роки. Валіза була переповнена, а я ще не дійшла до косметики, та миючих засобів. Куди я маю це все впихнути ?

 Зайшовши у свою кімнату, в якій був повний хаус, ніби мене грабували, мої очі помітили прямокутний сріблястий прилад–ноутбук.

 Я до нього, ще не торкалася з моменту, як тоді його вкрали, у тих придурків. Але чого це вкрали? Я забрала своє, а те що вони як останні ідіоти, такі речі залишають без нагляду, щей на такому місці, то їхні проблеми.

 Кинувши все, я взяла його на руки присівши на ліжко. Зараз дванадцята, тому маю встигнути перевезти всі речі до вечора. А зараз одним оком подивлюся, що за межами цього «мирного» світу.

 Відкрила кришку, але він не вмикався, захисна система. Здається, що він не заряджений, але якщо під’єднати до живлення, він все одно не ввімкнеться. Батарея може тримати заряд місяцями, це на випадок, якщо не буде довгий час електроживлення, а справи вести потрібно.

Потрібно було ввести секретну комбінацію на клавіатурі, щоб зняти захисну систему. Яку я звісно, знала на пам'ять, Ентоні стільки разів її вводив, що я могла з закритими очима ввести код.

Ctrl+Alt+Del ;  Ctrl+A ;  Ctrl+E

 Екран замиготів, вітаючи мене заставкою з милими котами, які гралися у траві, з комочком червоних ниток, а вгорі літали мильні бульбашки. Ну а, що ще може бути на заставці у Мафіозі ?

 На екрані було багато програм, деякі мені були відомі, а деякі я бачила вперше. Інженери Вінченцо ніколи не сиділи без діла. В цей момент моє серце, просто зупинилося. Всі думки, які я прагнула затулити, не думати про них. Прорвалися як відчинена дамба, яка стримувала русло річки. Але в цей момент вона не витримала, і просто рухнула. Сльози які я стримувала, будучи біля Мії, нахлинули мене. Всі спогади, моменти з дитинства той клятий вечір– усе, що я тримала в собі, щоб не зійти з розуму, рухнуло. Я ридала, як не в собі захлинаючись власними сльозами, та задихаючись одночасно. Здавалося, що легені не витримають і прямо зараз луснуть, моє лице стало червоне як рак, очі розпухли, но я не могла себе зупинити.

 Мене зупинив звук, який видав мій телефон, я взяла тремтячими руками його, ніби це бомба яка зараз вибухне. На екрані було повідомлення від Гулька.

Гулька:

Я на місці :)

 Зі мною такий карапуз їхав, трішки хникав, але коли  я попросила взяти його на руки, зразу заспокоївся і заснув, всю дорогу в мене на руках просапав. Руки трішки болять, а так не забутня подорож.

Моє серце в цей момент зробило потрійне сальто. Побачивши це ім’я.

 Ми колись так сміялися з чогось, що Мія зі всієї дурі вдарилася головою об стіну, що в неї аж вм’ятина залишилася. На голові з’явилась гуля, з того моменту її всі звали Гулька. Хоча з нинішніми ситуаціями, мені також можна дати таке прозвисько.

Я:

Ти завжди знайдеш собі пригоди на одне місце. Я рада, що з тобою все гаразд.

Я протерла тильною стороною, очі від сліз. Як мій телефон знову засвітився.

Гулька:

Ти вже всі сльози виплакала? По моїм розрахункам десь зараз мала закінчити.

Я:

Вот каза всьо ти знаєш. Да всі, стало трішки легше коли ти написала.

Гулька:

 Я також тебе люблю. Бережи себе, бо хто буде мені кумою ?

 Хлопця ще не має, но я вже кума. Не помітила, як в мене посмішка налізла мені, аж до вух читаючи це повідомлення. Взявши до рук знову ноутбук я почала шукати очима «VinControl».

 VinControl – програма для відслідковування: товарів, зав’язків з постачальниками та посередників, камер. Простими слова, все, що мені потрібне. Знайшовши очима логотип «V». Я натиснула на нього, на екрані висвітилося вікно, на якому потрібно було ввести код доступу.

Код доступу ?

 Але, його ніколи тут не було, чи можливо це я щось проґавила ? Або Ентоні знав, що ноутбук будуть шукати, і зробив додатковий захист. Я не знаю, пароль..

 Закривши програму, я почала перевіряти інші. Вибір в мене не великий бо без паролю залишилася, тільки одна.

 Personnel­– програма, для персоналу, де хто працює і їхні особисті дані. Я не ставила на неї, великих надій. Але все одно пробіглася очима. Величезний список, купа імен, і нічого корисного.

 Розчарувавшись я закрила кришку ноутбука, продовжуючи збирати речі. Зібравши все до кінця, я оглянула приміщення ніби прощаючись з ним, воно стало таким теплим, та привітним. Хоча зовсім, не підходило до мого характеру мінімаліста.