Розділ 5

Розділ 5

 Повернулися ми рано вранці, мотоцикл так і залишився біля будинку Ентоні. Він стоїть у лісі тому, шанси, що його хтось побачить малі.

 Як тільки ми увійшли в будинок, Мія метнулася у сторону ванної кімнати. Я тим часом присіла на диван, обклавшись її декоративними подушками. В університеті був гурток «Допоможи собі, та іншим», на якому навчали базовій медицині. Мія, ходила на нього, із великим задоволенням, а я просто щоб підтримати подругу. Ентоні дуже підтримував цю ідею.

 –Бажаю, щоб тобі ця інформація, не пригодилася. Але якщо станеться така ситуація, коли ти могла б врятувати чиєсь життя, а не змогла через брак знань, жаліла б про це. Тому сонечко вчися, та запам’ятовуй.–Говорив він.

 –Зараз я тебе підлатаю,– з насмішкою мовила дівчина. Підходячи до мене, тримаючи великий бокс. В якому містилося абсолютно все. Від звичайних таблеток для голови, до сильних антибіотиків з капельницями.

 Через декілька хвилин на мої голові з’явився чепчик, який фіксував пов’язку на голові.

 –Рана не велика, але потрібно трішки поносити, щоб не занести інфекції,– складаючи все на місце. Дівчина підвелася, попрямувавши знову в ванну.

 Ліки почали діяти, голова перестала гудіти. Сон почав підкрадатися,  повіки ставали все важче, та важче, і згодом я провалилася у сон.

****

 Прокинулася я від неймовірного запаху грінок. Смажений хліб заполонив всю кухню, та поступово наблизився до мене. Я не охоча піднялася, на ноги. Голова знову почала гудити, на столику біля мене лежали ліки та склянка води. Я випила все залпом, направившись в сторону божественного запаху.

 –Ти прокинулася, ліки на столі, випий щоб не боліла голова.– Дівчина стояла біля плити пританцьовуючи переміщалас, то від холодильника, то  знову до плити. – Я вже,–шепотом, відповіла мій голос був захриплий ніби, я вийшла зі сплячки.

–Скільки я спала?– запитала я. Мія, закінчила смажити грінки, виставляючи їх на стіл.

–Майже добу,– вона з такою легкістю це сказала, ніби це було не 24 години, а 20 хвилин.– Сідай їсти, я зараз, ще каву поставлю.

 Після неймовірного сніданку, я пішла у свою кімнату. Мені потрібно дізнатися хто були ці двоє? І звідки вони знали всі паролі ? І для чого їм ноутбук? Гроші їм не потрібні, бо вони їх залишили.

 Так почнімо з камер. В цьому я була впевнена, вони були зациклені, на одній картинці. Це доводить в котре, що це не абихто був. В нас була власна система, зламати її неможливо, або дуже важко. Добре, на це я не надіялася, подивимося вуличні камери. Але вони також були зациклені. Як мені дізнатися, хто вони такі?

 –Якщо здається, що всі способи ти спробувала, а результату так і не досягла, бери вище. Не таке очевидне малоймовірне, все можливе, якщо шукати.– Говорив Дядя, коли я не могла знайти свого іграшкового зайця. Здавалося ніби, я обшукала все, але його ніде не було. Мало ймовірне ? Вище? Я підняла голову до гори, малоймовірно але все одно підняла. На моє здивування, мій заєць сидів на люстрі.

 –Він там, він там,– тицяла я в нього маленьким пальчиком вигукуючи

–Молодець,–усміхаючись мовив Ентоні. Беручи мене на свої руки, підносячи до люстри, щоб я могла дістатися до зайчика.

Вище… Малоймовірне…

І тут мене осяяло як в дитинстві. –Супутник!– аж крикнула я.

Я зайшла на спеціальний сайт, де можна дивитися на місцевість з супутника, у реальному часі.

 Так ну це було десь, о 2 годині ночі. Зайшовши у програмі я вибрала місцевість, виставила годину 1:30, так темно, хоч в око стріляй, але видно, що нікого немає. Змінюю годину на 2:00, в цей час я прибула. Мій мотоцикл був у лісі, тому його не видно. А ось з іншої сторони з’явилася чорна машина. Це не сусідська, бо його стояла на подвір’ї. А це вже цікаво. Було темно, тай і якість не найкраща, тому номера я не побачу. Але їх також легко можна підробити. Залишається тільки одне – прослідкувати за нею з супутника.

Набираю 3:00, машина стоїть. 3:15– також.

3:30– машини не має. Десь о цій годині мене вирубили. Тобто я цілу годину провалялася без свідомості?

 Я змінювала місцевість та час, слідкуючи за машиною. Дивлюся на екран, як в цей момент заходить Мія.

–Я принесла поїсти, та ліки,– шепотом мовила вона, підходячи до ліжка ближче.

–Дякую, я ще трішки попрацюю, і буду лягати спати,– беручи тарілку з склянкою апельсинового соку.

–Але перед цим, зайдеш до мене я зміню пов’язку,– наказала дівчина.

Мія вийшла з кімнати, залишаючи мене саму. На тарілці було картопляне пюре, з котлетою, та салатом. А у згортку паперового рушничка були ліки. Закінчивши трапезу, я знову повернулася до роботи.

 Врешті решт машина зупинилася, біля будинку у тихому місці. Я б назвала його відлюдним. Вулиця степова  будинок 3. Я ввела цю адресу у веббраузер. Перша силка яку мені вибило, це оренда будинку. 175 м², не маленький. Та номер власника. Я не роздумуючи взяла телефон, на набрала номер телефону. Телефон майже одразу підняв чоловік.

–Ало?–хрипли голосом мовив він.

Доброго вечора, я стосовно оренди будинку, вулиця степова  будинок 3.– мовила я,очікуючи відповіді.

Чоловік пожвавів,– Оу, нажаль,він на даний момент вже зайнятий, його зняли двоє чоловіків,–відповів він.

–А на який термін ?– одразу запитала я.

–Вони сказали спочатку на 5 місяців, а далі подивляться.– задумуючись мовив.

Попрощавшись, я зрозуміла  це мій «клієнт», двоє чоловіків, зняли будинок, на не відомий час, далеко від «зайвих» очей. І вони були біля будинку Ентоні.

Потрібно прослідкувати за ними.