Глава 26. Давид

Конференц-зал міжнародного бізнес-центру гудів, наче роздратований вулик. За величезним Т-подібним столом уже сиділи європейські інвестори, представники міністерства та члени тендерного комітету. На кону стояв контракт на мільярди, який мав визначити головного забудовника країни на наступне десятиліття.

Я стояв біля панорамного вікна в лаунж-зоні, поправляючи манжети білосніжної сорочки. Мій темно-синій костюм-трійка сидів бездоганно, а на обличчі не відображалося жодної з тих емоцій, що спалювали мене зсередини весь цей тиждень.

— Давиде, — тихий, але впевнений голос змусив мене обернутися.

Каріна підійшла ближче, тримаючи в руках тонку шкіряну папку з фінальними графіками. Я на секунду затамував подих. Вона виглядала просто карколомно. Елегантний брючний костюм смарагдового кольору підкреслював її точену фігуру, волосся було зібране у високу, строгу зачіску, а від блідості й слідів лікарні не залишилося й сліду. В її очах більше не було страху. Тільки чиста, холодна концентрація професіонала, який готовий повернути своє. Вона прийшла сюди не як жертва, а як мій головний аналітик і партнер. Моя дружина.

— Хлопці Арсена закінчили перевірку мережі, — тихо вимовила вона, заглядаючи мені в очі. — Будь-яка спроба зовнішнього підключення чи виведення сторонніх файлів на головний екран заблокована. Наші сервери під потрійним захистом.

— Чудово, — я накрив її долоню своєю, на секунду стискаючи теплі пальці. — Тоді ходімо. Час закінчувати цю комедію.

Коли ми увійшли до зали, я одразу відчув на собі погляд Влада Орловського. Він сидів на протилежному боці, розвалившись у кріслі з такою самовпевненою, тріумфуючою посмішкою, що мені ледь не коштувало зусиль не зламати йому щелепу прямо тут. Поруч із ним нервово перебирала пальцями Марта, яка марно намагалася сховати за товстим шаром гриму свій тваринний страх перед Арсеном, що стояв біля дверей.

Влад зустрівся зі мною поглядом і ледь помітно кивнув, піднімаючи догори свій планшет. На його губах читалося: «Ти програв, Вернер». Цей ідіот був на сто відсотків упевнений, що Елеонора зламала мене. Він чекав, що я зараз вийду на трибуну, зачитаю слабку, скомкану доповідь і оголошу про вихід моєї компанії з тендеру в обмін на його мовчання. Він думав, що його жалюгідний шантаж інтимними фотографіями змусить мене капітулювати.

— Наступний проєкт презентує консорціум «Вернер Груп», — оголосив голова комісії.

Я підвівся, застібаючи ґудзик піджака. Каріна піднялася разом зі мною, тримаючи крок у крок. Коли ми проходили повз стіл Орловського, я помітив, як його посмішка на мить згасла, а очі звузилися від подиву. Він не очікував побачити Каріну тут. Свіжою, бездоганною і готовою до бою.

Я вийшов на сцену, і за моєю спиною загорівся величезний мультимедійний екран.

— Панове інвестори, — мій голос пролунав над залою, наче удар дзвону — глибокий, залізний, що миттєво змусив усіх замовкнути. — Сьогодні ми презентуємо не просто архітектурний проєкт. Ми презентуємо нову концепцію безпеки та інфраструктури, яка заснована на абсолютному фінансовому прорахунку.

Я кивнув Каріні, і вона впевнено вивела на екран першу тривимірну модель комплексу. Наступні двадцять хвилин перетворилися на повний, тотальний розгром «Орловський Констракшн».

Каріна говорила чітко, оперуючи цифрами, які вона знала назубок. Вона крок за кроком розбивала кожну тезу з презентації Влада, яку той показував годину тому. Вона вказувала на критичні помилки в його інженерних розрахунках, на занижену вартість матеріалів, яка неминуче призвела б до заморожування будівництва, та на приховані офшорні ризики його підрядників, дані про які Арсен дістав за моєю вказівкою.

Це була не просто бізнес-презентація. Це була публічна екзекуція. Каріна фактично випотрошила весь бізнес свого колишнього чоловіка на очах у міжнародних інвесторів, демонструючи його повну професійну неспроможність.

Я дивився на Влада. Його обличчя з кожною хвилиною змінювало колір — від самовпевнено-рожевого до блідо-сірого. Він судорожно тикав пальцями в екран свого планшета, намагаючись запустити свій брудний скрипт зливу фотографій, але екран залишався мертвим — захист Арсена тримав систему наглухо. Орловський починав панікувати. Його остання, найбрудніша карта була заблокована, а його проєкт тільки-но перетворили на сміття.

— Наш аналіз доводить: пропозиція наших конкурентів — це фінансова мильна бульбашка, яка лусне за перші пів року будівництва, — фінішувала Каріна, виводячи на екран підсумковий графік рентабельності «Вернер Груп». Вона впевнено обернулася до зали, і в її погляді читалася гордість професіонала. — Дякую за увагу.

У залі повисла тиша, яку за мить розірвали схвальні оплески іноземних інвесторів. Голова тендерного комітету захоплено кивав, роблячи позначки у своєму протоколі. Основне рішення щодо переможця вони оголосять лише за кілька днів, після закритих нарад, але сьогодні ми зробили головне — завдали Орловському нищівного, нокаутуючого удару на очах у всіх.

Я повернувся в бік Влада. Мій колишній суперник сидів, важко дихаючи, його краватка була безладно ослаблена, а в очах застиг дикий, звірячий переляк. Він судорожно продовжував тикати пальцями в екран свого планшета, намагаючись запустити свій брудний скрипт із фотографіями, але захист Арсена тримав систему наглухо. Його план із шантажем Елеонори повністю провалився.

Ми з Каріною почали збирати папери. Коли ми проходили повз стіл «Орловський Констракшн», Влад раптом підвівся, перегороджуючи нам шлях. Його обличчя перекосило від люті, він важко подивився на мою супутницю.

— Думаєш, зловила бога за бороду, Каріно? — прошипів він, ледь стримуючи тремтіння в голосі. — Тобі так подобається бути його черговою фіктивною лялькою? Ти для нього просто інструмент для цього тендеру! Розіграли комедію з заручинами перед пресою, а після підписання контрактів він викине тебе на вулицю, як і я!

Я зробив крок уперед, закриваючи Каріну своїм плечем, і подивився на Орловського зверху вниз. Мій голос упав до крижаного, невідворотного тону: