Глава 25. Давид

Скляні двері мого кабінету не просто відчинилися — вони здригнулися від того, з якою силою їх штовхнули. Я навіть не підвів голови від фінансового звіту, заздалегідь знаючи, хто вирішив вшанувати мене візитом без попередження й супроводу секретарки. Тільки одна людина в цьому місті дозволяла собі переступати поріг мого кабінету як господар.

Елеонора Романівна увійшла, наче розлючена стихія, загорнута в дороге кашемірове пальто. Її обличчя, зазвичай бездоганне й гладке завдяки зусиллям косметологів, зараз було натягнутим, як струна. Вона не спала цю ніч. Так само як і я.

— Вийдіть усі, — різко, не озираючись, кинула вона моїм аналітикам, які сиділи за круглим столом переговорів.

Хлопці перелякано перезирнулися, збираючи планшети, і вилетіли з кабінету за лічені секунди, щільно зачинивши за собою двері. Коли ми залишилися наодинці, мати зробила кілька швидких кроків до мого столу і з розмаху кинула на лаковану поверхню свою дизайнерську сумочку.

— Ти збожеволів, Давиде! — її голос, який вона завжди тримала в межах світського тону, зараз зірвався на глухий, тремтячий крик. — Ти повністю втратив розум через цю дівчину!

Я повільно відклав ручку, зчепив пальці в замок і відкинувся на спинку шкіряного крісла. Мій погляд був абсолютно холодним.

— Доброго ранку, мамо. Тобі теж пасувало б привітатися, перш ніж влаштовувати істерику в моєму офісі.

— Мені не до етикету! — вона вдарила долонею по столу, і цей жест остаточно видав її дику, панічну нестримність. — Я вимагаю, щоб ти негайно, чуєш мене — негайно розірвав цей безглуздий фіктивний шлюб і виставив Каріну за двері! Заплати їй, скільки вона забажає за контрактом, і нехай вона зникне з нашого життя раз і назавжди!

Я ледь замітно примружився, уважно спостерігаючи за нею.

— Вигнати Каріну? Жінку, яка три дні тому ледь не загинула в реанімації через підлість моїх конкурентів? Мамо, ти перегрілася на сонці, чи тобі просто нудно?

— Не смій зі мною так розмовляти! — Елеонора Романівна задихалася від гніву, її груди судорожно здималися. — Ти не розумієш, у яке болото ти нас тягнеш! Ця дівчина приносить лише нещастя, бруд і скандали! Згадай, що було на благодійному вечорі! Тебе ледь не втягнули в кримінальну справу з її отруєнням! Вона — магніт для токсичного непотребу, і Влад Орловський не зупиниться! Він мститиметься тобі за свої заблоковані рахунки, і битиме він саме по ній. Через Каріну ми матимемо величезні проблеми весь час, поки вона поруч із тобою!

Вона зробила паузу, важко дихаючи, і в її очах мигнув той самий липкий страх, який я раніше ніколи в ній не бачив. Вона явно щось недоговорювала. Щось змусило мою залізну матір прибігти сюди й благати про капітуляцію перед моїм ворогом.

— Кажи прямо, мамо, — мій голос упав до небезпечно низького тону. — Що сталося?

— Влад прийде в понеділок на презентацію і закидає пресу таким брудом, від якого «Вернер Груп» ніколи не відмиється! — перейшла вона на відчайдушний шепіт. — У нього є фотографії, Давиде... Огидні, відверті інтимні знімки Каріни! Сфабриковані переписки, де твоя дружина виглядає як звичайна притоплена ескортниця, яка спала з багатіями за гроші! Ти розумієш, що це кінець для нашого іміджу? Журналісти розірвуть ім'я Вернерів на шматки за лічені години! Орловський знищить її репутацію, а разом із нею — зачепить і твою! Навіщо тобі цей головний біль? Позбудься її!

Я застиг. Всередині мене на секунду все замерзло, а потім розлилася така пекуча, чорна лють, від якої захотілося голіруч ламати стіни. Цей виродок... Цей дрібний, підлий щур Орловський не просто сфабрикував бруд — він пішов з цим до моєї матері, знаючи її слабке місце. Він вирішив зґвалтувати репутацію Каріни публічно, щоб залякати мою родину й змусити мене відступити.

— То ось як він грає... — тихо, майже беззвучно промовив я, і мої кулаки стислися з такою силі, що суглоби побіліли.

— Давиде, сину, благаю тебе, послухай мене, — Елеонора підійшла ближче, хапаючи мене за рукава піджака, її голос тремтів. — Це просто дешева фіктивна угода на пів року. Вона не варта того, щоб ти підставлявся під удари Орловського. Якщо ти залишиш її, цей кошмар ніколи не скінчиться. Він мститиметься через неї все життя!

Я повільно, але впевнено прибрав її руки зі своїх лацканів. Мій погляд, спрямований на матір, став абсолютно чужим і залізобетонним.

— Послухай мене уважно, Елеоноро Романівно, — карбуючи кожне слово, відчеканив я. — Контракт чи ні, але Каріна — моя наречена. Вона носитиме моє прізвище. І я нікому в цьому світі — ні Орловському, ні його шлюсі, ні пресі, ні навіть тобі — не дозволю її чіпати. Якщо Влад думає, що його сфабрикований бруд мене злякає і змусить кинути її, то він погано мене знає. Я не просто не відступлю. Я особисто заштовхаю ці роздруковані фотографії йому в горлянку прямо на презентації.

— Ти губиш нашу родину! — вигукнула мати, відступаючи до дверей, її обличчя перекривилося від образи й шоку. — Ти міняєш спокій і стабільність на цю нікчему! Я не дозволю тобі цього зробити, Давиде! Якщо ти не виженеш її сам, я знайду спосіб позбутися її!

— Спробуй, — крижаним тоном кинув я їй навздогін, коли вона вже хапалася за ручку дверей. — Але запам'ятай: якщо ти зробиш хоч один крок проти Каріни, ти втратиш сина назавжди. Я не жартую, мамо. Не лізь у мою війну.

Елеонора Романівна задихнулася від обурення, рванула двері й вилетіла з кабінету, гучно грюкнувши ними наостанок.

Я залишився один у великому, раптом сталому занадто тісному кабінеті. Важко дихаючи, я підійшов до панорамного вікна й подивився на місто. Наш сімейний конфлікт загострився до абсолютної межі, мости було спалено.

Я витягнув телефон і набрав номер Арсена.

— Арсене, плани змінюються. Мені начхати на юридичні тонкощі. Знайди мені того хакера чи фотографа, який монтував бруд для Орловського. У нас є 2 дні, щоб вивернути цього виродка навиворіт. Він хотів війни й помсти? Він її отримає.