Глава 24. Влад

Кабінет потопав у напівтемряві, яка останні дні стала моїм єдиним сховищем. Я подивився на свій колись ідеально чистий, лакований стіл, де зараз панував справжній хаос: стоси фінансових звітів, розкриті папки та напівпорожня пляшка віскі. Провівши рукою по обличчю, я намацав колючу щетину. Дзеркало вранці показало мені змарнілого чоловіка з темними колами під очима, але мені було начхати на вигляд. У моїх жилах палав дикий, лихоманковий блиск загнаного в кут звіра, який готовий рвати зубами будь-кого, щоб вижити.

План Марти провалився. Ця дурна дешевка, ця підла шлюха запевняла мене, що з Каріною все буде покінчено! «Один ковток, Владку, і її більше немає в нашому житті», — крутилися в моїй голові її самовпевнені слова. Але Вернер виявився занадто швидким. Він не просто врятував мою колишню дружину — він сховав її від усього світу в піднебесній фортеці свого пентхауса під цілодобовою охороною своїх псів на чолі з Арсеном. Доступ до неї закрили наглухо, позбавивши мене можливості хоч якось натиснути на неї.

Але найгіршим було інше. Словесна дуель у «Прем’єрі» стала лише початком мого кошмару. За наводкою Давида податкова та поліція почали тотальну, нищівну перевірку всіх корпоративних рахунків «Орловський Девелопмент». Кожен банківський переказ, кожна офшорна транзакція тепер вивчалися під мікроскопом. Рахунки моєї компанії заморожували один за одним, перекриваючи мені кисень. До фінальної презентації тендеру залишався рівно тиждень, і якщо я не зупиню Вернера зараз — моя бізнес-імперія помре ще до наступного понеділка.

Я зробив великий ковток віскі прямо з горла, відчуваючи, як обпікає стравохід, і мої губи викривилися в жорстокій посмішці. Ні, мене так просто не закопати. У мене залишилася остання карта. Брудна, смертельна, але максимально ефективна. Грати проти Давида в лоб було самогубством, тому я вирішив ударити туди, де він не зможе виставити охорону.

Мені потрібно було натиснути на Елеонору Романівну. На жінку, для якої репутація роду Вернерів була дорожчою за власне життя й дорожчою за самого сина.

Я призначив зустріч у закритому VIP-кабінеті старовинного ресторану на околиці міста. Елеонора Вернер приїхала з явним незадоволенням, її супроводжував особистий водій, який залишився за дверима. Коли вона переступила поріг і поглянула на мене, на її обличчі не було нічого, крім крижаного презирства.

— У вас є рівно п’ять хвилин, Орловський, — холодно процідила вона, навіть не сідаючи за стіл і не знімаючи елегантних чорних рукавичок. — Якщо це чергова спроба виправдати ваші фінансові махінації перед тендерним комітетом, то ви звернулися не за адресою. 

Я не поспішаючи підвівся, повільно застебнув ґудзик піджака і з удаваною, знущальною шаною вклонився їй.

— Елеоноро Романівно, навіщо так офіційно? — мій голос звучав єхидно, я навмисно додавав у нього тонкі нотки прихованої загрози. — Я прийшов не виправдовуватися. Я прийшов запропонувати вам угоду, яка врятує ваш престижний рід від куди більшого бруду, ніж фіктивний шлюб моєї колишньої дружини з вашим сином.

— Мені немає про що з вами домовлятися, — вона різко розвернулася до дверей, демонструючи, що розмова закінчена. — Давид знищить вас через суд, це лише питання часу.

— А якщо я скажу, що Давид зупиниться сам? — кинув я їй у спину, задоволено спостерігаючи за її реакцією. — Ба більше — він особисто відкличе всі позови й віддасть перемогу в тендері моїй компанії. Якщо, звісно, ви йому це накажете.

Елеонора Романівна застигла біля самих дверей. Вона повільно повернула голову, і її ідеально вифарбовані брови злетіли вгору.

— Ви збожеволіли, Владе. Мій син ніколи цього не зробить.

— Зробить. Якщо дізнається, що наступного понеділка, прямо під час фінальної презентації тендеру, всі європейські інвестори та журналісти отримають дуже цікаве посилання. На закритий сайт із пікантним архівом.

Я повільно витягнув із кишені свій телефон, відкрив галерею і розвернув екран до неї. На дисплеї загорілися кілька змонтованих, відвертих інтимних фотографій Каріни, де вона виглядала, м'яко кажучи, як жінка дуже легкої поведінки. Поруч були прикріплені фальшиві скриншоти переписок, де вона нібито обговорює ціну за «ескорт-послуги» з різними бізнесменами.

— Що це за мерзота? — Елеонора миттєво зблідла, її зазвичай залізна, горда постава на секунду похитнулася. Вона гидливо відсахнулася від екрана.

— Це? Це справжнє обличчя нової дружини вашого сина, — я задоволено сховав телефон назад. — Тут інтимні знімки з нашого сімейного архіву, трохи підкориговані у фоторедакторі, і чудово сфабрикована історія про те, що Каріна роками працювала в ескорті. Ба більше — там є «докази», що вона спала з конкурентами вашого покійного чоловіка, зливаючи їм інформацію. Як думаєте, що станеться з вашим благодійним фондом, коли преса дізнається, що Давид Вернер одружився з притопленою повією та шантажисткою? Що скаже опікунська рада? Журналісти розірвуть ім'я Вернерів на шматки за лічені години. Від вашої святої репутації аристократів не залишиться навіть попелу.

Пальці Елеонори, що стискали ручку дорогої сумочки, помітно затремтіли. Вона до смерті боялася публічного сорому, і я бачив, що влучив прямо в ціль.

— Це... це фальшивка. Провокація! Давид вам не повірить! — її голос уперше втратив свою сталеву силу, перетворюючись на тихий, надламаний шепіт.

— Мені начхати, повірить Давид чи ні. Головне — преса повірить і підхопить це з радістю. Спростувати такий бруд у судах займе роки, а репутація вашої родини помре вже в понеділок вранці. У вас є тиждень, Елеоноро Романівно. Або Давид забирає своїх псів з моїх банківських рахунків і зливає мені тендер, або я вмикаю зелене світло цьому зливу. Вибір за вами. Змусьте свого сина капітулювати, якщо не хочете, щоб ваша родина стала посміховиськом для всієї країни.

Я розплився в широкій, тріумфуючій посмішці, бачачи, як з обличчя найвпливовішої жінки міста остаточно зникають фарби. Тепер ця стара сука сама зробить усе, щоб притиснути Давида до ніг.