Глава 22. Давид

Я вийшов із палати Каріни лише тоді, коли переконався, що вона знову міцно й спокійно заснула. Щойно важкі двері реанімаційного відділення зачинилися за моєю спиною, обличчя вкотре перетворилося на непроникну крижану маску. Ніжність залишилася там, біля її ліжка. Тут, у коридорі, у мені знову прокинувся хижак, готовий рвати ворогів на шматки.

Арсен чекав на мене біля ліфта. На його зазвичай незворушному обличчі я одразу помітив тінь занепокоєння, яка мені дуже не сподобалася. Мої юристи, які приїхали разом із ним, тримали в руках відкриті папки з документами, але ніхто не наважувався заговорити першим.

— Кажи, Арсене. Швидко, — обірвав я тишу, зупиняючись навпроти нього.

— Шеф... ми зайшли в глухий кут, — начальник безпеки важко зітхнув і витягнув планшет із рапортами. — Мої хлопці перевернули весь готель. Ми вилучили сервери відеонагляду «Прем’єра». Але саме в той проміжок часу, коли ви відійшли до міністра, камери на кухні, біля барної стійки та в зоні виходу на терасу «випадково» дали збій. Чорний екран. Жодного кадру.

Я відчув, як на щелепі заходили жорна.

— Збій? У п'ятизірковому європейському готелі, де сьогодні перебуває половина Кабінету міністрів? Ти знущаєшся з мене?

— Це був не технічний збій, Давиде Леонідовичу, — підключився до розмови старший юрист компанії. — Ми перевірили логи системи. Був задіяний висококласний глушник частот, а на головному сервері хтось професійно стер саме ці п'ятнадцять хвилин запису. Влад Орловський прорахував усе заздалегідь. Через свої зв'язки в Департаменті охорони або підкупивши когось із технічного персоналу готелю, він заздалегідь забезпечив Марті «сліпу зону».

— Офіціант, — виплюнув я, згадуючи слова Каріни про полуничний коктейль. — Хто виносив тацю?

— Його звати Денис Коваль, — відчеканив Арсен. — Хлопець працював там на підробітку лише другий тиждень. Одразу після того, як він передав бокал Каріні, він зайшов у службове приміщення, скинув форму і зник через чорний вихід. На дзвінки не відповідає, вдома його немає. Мої люди зараз перевіряють вокзали та камери на вулицях міста, але... хлопця явно вивезли з міста або надійно сховали. Марта вигребла всі свої збереження, щоб оплатити його зникнення.

Я з усієї сили вдарив кулаком по стіні коридору. Глухий удар відлунив під стелею. Пластикова панель тріснула, але фізичний біль ніяк не міг загасити той шалений вогонь, що палав усередині.

— Тобто у нас немає нічого? — мій голос перейшов на небезпечний, тихий сипіт.

— Офіційно — так, — юрист опустив очі в підлогу. — Слідчі поліції, яких ми викликали, розводять руками. Експрес-аналіз показав арахіс у залишках бокала, але без відео та без свідчень офіціанта це виглядає як трагічний нещасний випадок. Халатність кухні. Погано помитий блендер, у якому до цього могли робити горіхову пасту для десертів. Офіційно Марта просто стояла в залі й пила шампанське. У нас немає жодного прямого доказу її спілкування з офіціантом чи передачі отрути. Якщо ми зараз спробуємо висунути їм звинувачення, їхні адвокати розіб'ють наші заяви за п'ять хвилин, а Влад роздме в пресі новий скандал: нібито «Вернер Груп» намагається сфабрикувати справу проти його дівчини, щоб відвернути увагу від тендеру.

Безсилля. Це було забуте, огидне відчуття, якого я не відчував з підліткового віку. Я тримав у руках мільярди, міг купувати компанії та ламати долі конкурентів, але прямо зараз закон захищав мразь, яка ледь не вбила жінку, що стала для мене дорожчою за власне життя. Марта сиділа в ресторані готелю під наглядом моїх хлопців, влаштовувала істерику про порушення її прав, і я юридично не міг нічого їй зробити. Поки що.

— Відпусти її, Арсене, — раптом сказав я, розвертаючись до вікна й дивлячись на перші промені світанку, що пробивалися крізь нічну темряву.

— Шеф? — здивувався начальник безпеки. — Відпустити після того, що вона зробила?

— Відпусти, — повторив я, і на моїх губах з'явилася жорстока усмішка. — Нехай думає, що її брудний план спрацював, а її чоловік зміг усе прикрити. Нехай розслабиться. Але з цієї секунди постав за нею цілодобовий хвіст. Мені потрібен кожен її крок, кожен дзвінок, кожна зустріч. Вона рано чи пізно вийде на зв'язок із цим офіціантом, щоб віддати решту грошей або перевірити, чи він надійно мовчить. І от тоді ми візьмемо обох.

Арсен чітко кивнув:

— Зрозумів. Буде зроблено.

— І ще одне, — я повернувся до нього, і мій погляд став важким, як свинець. — Охорону Каріни посилити втричі. Відтепер — режим 24/7. Двоє людей постійно під дверима її палати. Коли ми повернемося додому — периметр має бути заблокований. Особистий кухар перевірятиме кожну крихту, кожну пляшку води. Вона не зробить жодного кроку без мого відома й без супроводу. Я більше ні на секунду не залишу її без нагляду.

Арсен разом із юристами швидко пішли виконувати накази. Я знову залишився в тиші лікарняного коридору. Світанок розливався по кахлю золотаво-рожевими барвами, але всередині мене панувала глуха, непроглядна ніч.

Я повернувся до палати Каріни. Вона все ще спала, її дихання було тихим і крихітним. Я знову сів поруч, обережно взяв її за руку й притиснув її пальці до своєї щоки.

Влад і Марта думали, що виграли цей раунд, сховавши кінці у воду. Вони думали, що якщо камери вимкнені, то вони в безпеці. Вони забули, з ким грають. Скоро буде презентація тендеру, і я знищу бізнес Орловського на очах у всього міністерства. А потім я особисто знайду того офіціанта. Ця війна більше не була бізнесом. Вона стала особистою.