Глава 17. Каріна

Горло пекло. Це не було звичайне першіння — зсередини, біля самого кореня язика, розливалося липке, гаряче заціпеніння. Наче туди залили розплавлений свинець, який стрімко застигав, перекриваючи доступ до легень.

Я застигла посеред розкішного гранд-холу, так і не донісши склянку з водою до столу. У голові забігали панічні, сполохані думки. Що це? Чому? Я ж була такою обережною! Нічого не їла, крім кількох ковтків того клятого полуничного коктейлю, але в ньому був лише сік... Свіжий, густий полуничний сік із м'ятою. Невже там був він? Горіх? Арахіс? Але як його могли туди додати? Він же мав спливти, я б його помітила!

Організм не чекав на мої логічні роздуми. Мій власний імунітет увімкнув режим самознищення.

Серце зробило шалений кульбіт і застукало в ребра з такою силою, що в вухах піднявся гул, схожий на шум потяга. Ковтальний рефлекс зник. Я спробувала зробити бодай мікроскопічний вдих, але повітря натрапило на глуху, набряклу стіну в гортані. З моїх грудей вирвався лише ледь чутний, жахливий хрип.

Навколо мене все так же кипіло життя. Дзвенів кришталь, вибухав сміх, миготіли сотні сліпучих спалахів фотокамер журналістів. Буквально за три метри від мене стояла Елеонора Вернер, яка з гордою посмішкою щось обговорювала з дружиною міністра. Якщо я зараз упаду тут, посеред мармурової зали, заходячись у судорогах і синіючи від задухи — це буде кінець. Кінець усьому. Преса розірве «Вернер Груп» на шматки, матір Давида ніколи мені цього не вибачить, а наш репутаційний щит розлетиться на друзки. Я не могла влаштувати сцену. Не перед цими людьми. Не зараз, коли ми майже перемогли.

Затиснувши рот долонею, наче мені просто стало нудно, я з останніх сил змусила свої ватяні, чужі ноги рухатися. Перед очима все крутилося, золоті вогні люстр зливалися в довгі вогняні смуги. Головне — вийти. Сховатися від спалахів і цих оцінювальних поглядів.

Я проштовхнулася крізь скляні двері, що вели з холу на задній двір готелю. Тут, замість відкритої освітленої тераси, починався закритий, напівтемний ландшафтний сад ресторану. Густі кущі підстриженого самшиту, високі туї та звивисті доріжки, викладені диким каменем. Освітлення тут було мінімальним — лише низькі садові ліхтарі, що кидали бліді тіні на траву.

Холодне нічне повітря вдарило в обличчя, але воно не принесло полегшення. Легені судорожно стискалися, вимагаючи кисню, якого не було. Останні залишки проходу в горлі закрилися.

Я зійшла з кам'яної доріжки прямо на м'який килим з газонної трави. Кожен крок давався з неймовірними зусиллями, голова стала важкою, наче налитою чавуном. Я завернула за густу стіну високих туй, у найглухіший, напівтемний куточок саду, куди не долітав навіть шум музики з банкетної зали.

Пальці судорожно ковзнули по золотому браслету на лівому зап'ясті. Синець під ним тепер пекло від приливу крові. У голові, як спалах блискавки, зрикошетили слова Марти: «Я ж знаю про тебе абсолютно все, люба. Кожну твою таємницю».

Це вона. Вона згадала... Вона мене отруїла.

Швидка! Потрібно викликати допомогу!

Ця думка була останньою, що промайнула в моїй згасаючій свідомості. Ноги остаточно відмовили. Сила тяжіння просто висмикнула землю з-під моїх ніг.

Я важко впала на вологу, прохолодну траву, навіть не встигнувши виставити вперед руки. Коробка зі щоденниками бабусі, яку я так ретельно оберігала, залишилася в моїй кімнаті, а тут, у темряві чужого саду, я залишалася абсолютно безпорадною. Світ навколо стрімко згортався в чорну лійку. Звуки спалахів, шепіт гостей, голос Давида — усе віддалилося на мільйони світлових років.

Організм реагував критично. Обличчя та шия стрімко набрякали, шкіра покривалася гарячими плямами, а серце робило останні, хаотичні удари, намагаючись проштовхнути густу кров крізь задихаюче тіло. Свідомість повністю покинула мене, затягуючи в холодну, німу порожнечу.

Я лежала в глухій темряві, прихована від усього світу густими кущами. Лічені хвилини, які залишалися моєму серцю до повної зупинки, стрімко танули, як лід у тому клятому бокалі. І ніхто в радіусі кілометра не знав, що нова дружина Давида Вернера помирає на газоні під звуки благодійного вальсу.