Глава 15. Каріна

Ми з Давидом розраховували поставити крапку вже сьогодні вранці. Кабінет міністрів мав оголосити переможця тендеру, і з огляду на відкриті кримінальні провадження проти Влада, «Вернер Груп» мала забрати контракт без жодного спротиву.

Але великий бізнес ніколи не буває простим.

Тендерний комітет несподівано оголосив про запуск другого, закритого етапу відбору. Замість сухого підрахунку цифр вони призначили особисту презентацію стратегій та... ретельну перевірку репутації лідерів компаній. Європейські інвестори, налякані ранковим медійним брудом, хотіли особисто переконатися, кому саме вони довіряють мільярди. Вони бачили, що два великі девелопери просто влаштували війну компроматів, і вирішили взяти паузу.

І це дало Владу Орловському, який уже практично стояв на колінах, останній, хиткий шанс зачепитися за край прірви.

— Це агонія, Каріно. Його останній подих, — Давид стояв посеред гардеробної моєї спальні, спостерігаючи, як стилістка застібає на моїй шиї тонке кольє з білого золота. Його голос звучав спокійно, але в сірих очах відбивався холодний аналітичний розрахунок. — Клопотанням наших юристів корпоративні рахунки Влада заморожені поліцією як запобіжний захід, але офіційного вироку суду ще немає. Тому він зараз бігає по всіх кутках і кричить, що це моя «брудна рейдерська атака», якої я вжив, бо нібито боюся його проєкту.

Давид підійшов ближче, м'яко відсторонив стилістку й сам накинув на мої плечі легке хутряний палантин. Його долоні затрималися на моїх ключицях, даруючи те саме відчуття безпеки.

— Сьогодні на благодійному вечорі моєї матері він ітиме ва-банк. Йому за лічені години потрібно знайти впливового покровителю або приватну позику в обхід заблокованих рахунків, щоб до завтрашнього ранку показати комітету фінансові гарантії. Якщо він не знайде підтримки сьогодні — його фірма оголосить про дефолт. Тому його мета — не просто покрасуватися. Він діятиме за принципом камікадзе: якщо він тоне, то спробує публічно довести, що наш шлюб — кримінальний фейк, аби тендерний комітет дискваліфікував нас обох за репутаційні скандали. Він хоче затягнути мене з собою на дно.

Я подивилася на себе в дзеркало. На мені була вечірня сукня глибокого, насиченого кольору бордо — колір витриманого вина й стриманої пристрасті. Вона облягала тіло як друга шкіра, лишаючи плечі відкритими. Ліве зап'ястя, де все ще ховався блідий синець від пальців Влада, тепер прикривав широкий золотий браслет. Жодного бинта. Жодного натяку на слабкість.

— Твоя мати сама надіслала мені запрошення? — тихо запитала я, повертаючись до Давида.

— Мати знає, що якщо ми не з'явимося разом після ранкових пліток, інвестори сприймуть це як підтвердження моєї слабкості. Вона аристократка, Каріно. Вона ненавидить Орловського за скандал, але вона так само прискіпливо оцінюватиме кожен твій крок під прицілом камер. Це вихід у світ. Для всіх ми — ідеальна пара, яка тримає удар.

Я gлибоко вдихнула, тамуючи тремтіння в колінах.

— Я готова, Давиде. Влад думає, що вищий світ — це його територія. Він забув, що я роками створювала його імідж з нуля і знаю правила цієї гри краще за нього.

Гранд-хол готелю «Прем'єр» засліплював розкішшю. Освітлення в золотих та пурпурових тонах перетворювало залу на театральні декорації. Срібні таці з шампанським, спалахи фотокамер, тихий шепіт чоловіків у смокінгах та шелест шовкових суконь витончених дам.

Давид тримав мене за руку, і його залізна хватка вела мене крізь цей натовп так, наче ми були єдиними володарями цього вечора. Світові інвестори, міністри та банкіри підходили один за одним. Наші медіа-юристи вже розіслали офіційні спростування з результатами графологічної експертизи, тому серйозні чоловіки поважно кивали, слухаючи мої чіткі, спокійні репліки щодо аналітики ринку. Наша гра працювала бездоганно.

Аж поки натовп біля входу не розступився.

Я відчула, як пальці Давида на моїй талії ледь помітно напружилися.

До зали увійшли вони. Влад Орловський у чорному класичному смокінгу і Марта в пишній, кричущій сукні золотого кольору, яка більше пасувала для дешевого карнавалу, ніж для закритого вечора Елеонори Вернер. На обличчі Влада грала зухвала, майже божевільна посмішка людини, якій нічого втрачати. Його фірма помирала, рахунки були заморожені, але він тримав підборіддя високо, істерично блефуючи перед усім бомондом і демонструючи абсолютну «впевненість».

Марта помітила нас першою. Вона щось шепнула Владу на вухо, і її очі блиснули тією самою брудною заздрістю, яку не сховати за жодним дорогом макіяжем. Вони впевнено попрямували через залу прямо до нашого столика, біля якого в оточенні кількох іноземних членів тендерного комітету сиділа сама Елеонора Вернер.

Кілька журналістів із камерами, відчувши запах смаженого, почали повільно підтягуватися ближче, налаштовуючи об'єктиви. Влад розрахував усе чітко: влаштувати публічну істерику там, де Вернери не зможуть відповісти силою через камери та іноземних гостей.

— Доброго вечора, Елеоноро Романівно, — Влад витончено, але з прихованою знущальною ноткою вклонився матері Давида. — Чудовий вечір. Особливо приємно бачити тут вашу... нову невістку. Радий, що мої ранкові документи не зіпсували вам апетит. Не вірте казкам, які вам розповідає Давид, мої юристи вже завтра скасують це сміховинне тимчасове блокування моїх рахунків, яке він влаштував через свої зв'язки.

Елеонора Вернер повільно підняла погляд від свого бокала. Її обличчя перетворилося на крижану маску вищого суду.

— Пане Орловський, я не пам'ятаю, щоб мій фонд надсилав вам запрошення. Ваша присутність тут... сумнівна, враховуючи, що вами цікавиться Департамент захисту економіки.

— О, мій фонд є одним із спонсорів цього вечора, я викупив квиток через треті особи, — цинічно посміхнувся Влад, а потім перевів свій хижий, налитий отрутою погляд на мене. — Адже я просто не міг пропустити цей тріумф. Каріно, ти виглядаєш приголомшливо. Бордовий тобі личить. Тільки скажи мені, шановні європейські інвестори вже знають, що цей колір — єдине справжнє, що є в твоєму новому житті?