Глава 12. Влад

Я розмазав пальцями дорогий тональний крем по обличчю, але навіть він не міг повністю приховати блідість і синець, який проступав на передпліччі. Спогад про те, як Вернер легко, наче суху гілку, перехопив мою руку в ресторані «Авалон», досі віддавав тупим болем у суглобах. Але набагато сильніше боліло моє еґо. Мені, Владу Орловському, девелоперу, перед яким ще місяць тому всі знімали капелюха, вказали на вихід як паршивому псу. На очах у Марти. На очах у моєї колишньої дружини, яка ще зовсім недавно плакала під моїми дверима з валізою у руках.

— Владіку, ну не мовчи, ти мене лякаєш! — Марта нервово ходила по просторій вітальні нашої — точніше, колишньої Карініної — квартири. Вона крутила в руках келих із шампанським, але навіть елітний алкоголь не міг вгамувати її тремтіння. — Вернер божевільний. Ти чув, що він сказав? Якщо ми не відступимо, він знищить компанію до завтрашнього ранку! Постачальники вже розірвали з нами контракти. На будівельних майданчиках тиша, робітники погрожують страйком, а тендерна комісія приїжджає вже за кілька днів! Ми летимо в прірву!

— Стули пельку, Марто! — рявкнув я, зі злості жбурнувши тюбик із кремом у дзеркало. Скло не розбилося, але звук удару змусив її здригнутися й замовкнути. — Ти думаєш, я цього не знаю?! Чесно цей тендер мені вже не виграти. Вернер заблокував усі мої ходи на бізнес-арені. Ця погань Каріна злила йому всю нашу логістику й офшорні звіти. Вона знає кожен мій крок наперед, бо була в центрі всього! Та я уявити не міг, що в неї вистачить розуму і нахабства піти проти мене! Вона мала поїхати до батьків або знімати десь квартиру і чесно працювати на якійсь фірмі, як вона це любить. Але понести мої плани просто до Вернера — це… в голові не вкладається!

Я підійшов до панорамного вікна, дивлячись на місто. Усередині мене все палало від жадоби реваншу. Каріна вважає, що знайшла собі щит? Вона думає, що Вернер захистить її? Мільярдери не прощають помилок і брудної репутації. Якщо я не можу переграти Давида фінансово, я знищу те, на чому тримається його теперішній статус — його фіктивний, ідеальний шлюб, який він так запекло будує для європейських інвесторів та своєї святоші-матері.

Марта підійшла ззаду, обережно поклавши долоні мені на плечі. Її голос знову набув того самого солодкого, маніпулятивного відтінку, який свого часу змусив мене виставити Каріну за двері.

— Якщо ми не можемо вдарити по Вернеру, треба вдарити по його слабкому місцю, — промуркотала вона, притискаючись до моєї спини. — Елеонора Вернер. Його мати. Ти ж знаєш, яка вона аристократка. Вона терпіти не може скандалів. Для неї репутація «Вернер Груп» — це релігія. Якщо Елеонора дізнається, що її нова «ідеальна» невістка — звичайна злодійка й шахрайка, вона сама змусить Давида розірвати цей контракт і відкликати позови проти тебе, щоб зам'яти бруд.

Я повільно повернувся до Марти, і на моєму обличчі вперше за день з'явилася хижа посмішка.

— Злодійка? Каріна навіть копійки без мого відома не брала. Вона була занадто чесною, це мене в ній і бісило.

— То яка різниця, що було насправді? — Марта зухвало підкинула підборіддя, і в її очах спалахнув вогник чистої, жіночої підлості. — Пам'ятаєш Дениса? Того дрібного айтівця, якого ти звільнив минулого року за махінації з базами даних? Він зараз на мілині й зробить усе що завгодно за пару тисяч доларів. Нехай змонтує кілька «документів». Корпоративні рахунки нашої фірми, з яких за тиждень до розлучення було виведено великі суми на прихований рахунок Каріни. Додамо туди парочку сфабрикованих брудних фотографій... ну, знаєш, де вона нібито передає флешку з нашими конфіденційними даними на закритій парковці якомусь сумнівному типу. Зробимо так, ніби вона роками шпигувала проти власного чоловіка й обкрадала компанію.

Я затамував подих. Мої мізки, підігріті люттю, миттєво підхопили цю ідею. Це було геніально. Брудно, підло, але в моєму становищі вибирати не доводилося.

— Європейські інвестори з тендерного комітету надзвичайно чутливі до фінансових злочинів та корпоративного шпигунства, — заговорив я вголос, відчуваючи, як азарт знову повертає мені сили. — Якщо в пресу вийде заголовок, що наречена Давида Вернера — кримінальна шахрайка, яка перебуває під слідством за розкрадання коштів, інвестори заморозять участь «Вернер Груп» у тендері до з'ясування обставин. Вони не захочуть зв'язуватися з токсичним активом. А Елеонора Вернер влаштує сину таке пекло, що йому буде не до моїх постачальників.

— Саме так, любий, — Марта поцілувала мене в щоку. — Денис зробить усе за кілька годин. До ранку компромат буде готовий.

— Жодних офіційних заяв від мого імені, — скомандував я, аналізуючи ризики. — Злийте це через анонімні Телеграм-канали та жовту пресу. Нехай підніметься хвиля. Журналісти самі розірвуть їх на шматки, шукаючи сенсацію. Я хочу бачити обличчя Вернера, коли на першій шпальті ранкових новин з'явиться обличчя його святої Каріночки з підписом «Злодійка на довірі».

Я підійшов до столу, взяв свій келих і одним ковтком допив віскі. Біль у руці майже зник, поступившись місцем солодкому передчуттю тріумфу.

Каріна думала, що вона виграла, сховавшись у лігві мого конкурента? Вона забула, що я вивчив усі її слабкі місця за роки шлюбу. Вона занадто горда, вона не винесе публічного приниження. А Давид... Давид Вернер надто прагматичний, щоб тримати біля себе жінку, яка тягне його бізнес на дно гучного кримінального скандалу.

— Побачимося на тендері, Давиде Артуровичу, — процідив я крізь зуби, дивлячись на екран телефона, де все ще світилося його зухвале повідомлення. — Побачимося. Тільки тепер правила гри встановлюю я. Удар буде нанесено завтра вранці, і цей твій щит розлетиться на дрібні уламки.