Глава 10. Каріна

Ресторан «Авалон» зустрів мене витонченим передзвоном кришталю, приглушеним джазом та ароматом дорогих парфумів. Тут збиралися люди, які звикли купувати все — від нерухомості до чужих доль. Колись я була частиною цього світу, але сьогодні почувалася тут диверсанткою на мінному полі.

Марта сиділа за кутовим столиком біля вікна, ліниво помішуючи ложечкою матча-лате. Побачивши мене, вона розпливлася в такій солодкій, переможній посмішці, що мене ледь не знудило. На ній був шовковий костюм... мого улюбленого смарагдового кольору. Схоже, вона винесла з моєї квартири не лише щоденники бабусі, бо точно такий же костюм був у мене і він не опинився в валізі, з якою мене прогнав Влад.

— О, Карішо, ти таки прийшла! — Марта театрально сплеснула руками, коли я сіла навпроти. — А я думала, твій новий грізний господар не випустить тебе з кабінету.

— Де коробка, Марто? — я не збиралася витрачати час на світські теревені. Мій голос звучав сухо, хоча всередині все стискалося від огиди. — Віддай речі, і я піду.

Марта відкинулася на спинку крісла, і її очі спалахнули брудною, накопиченою роками заздрістю. Вона подалася вперед, спираючись ліктями на стіл.

— Яка ти стала різка, Каріночко. Штамп у паспорті від Вернера мізки затьмарив? Ти справді повірила, що стала королевою? — вона цинічно й тихо засміялася. — Та весь бомонд зараз сміється з цієї вашої комедії! Всі розуміють, що мільярдер просто взяв тебе як інструмент, щоб витерти ноги об бізнес Влада. Пограється кілька тижнів, використає твій аналітичний розум і викине на ту саму вулицю, з якої підібрав. Ти зараз думаєш, що впіймала бога за бороду, а я живу в твоїй трикімнатній квартирі, витрачаю гроші твого колишнього й засинаю в його обіймах. Ти програла, люба. Повністю.

Я дивилася на неї й раптом усвідомила: мені її шкода. Вона так запекло намагалася довести мені свою перевагу, що аж тряслася від злості.

— Мені байдуже, що ти думаєш, Марто. І особисте життя Давида тебе не стосується, — спокійно відповіла я, дивлячись їй прямо в зіниці. — Квартира повернеться до мене через суд, а от твоє гниле нутро не виправить жоден пластичний хірург. Де щоденники?

— Щоденники тут не допоможуть, Каріно, — пролунав раптом з-за моєї спини густий, хрипкий голос, від якого по моїй шкірі сипнули сироти.

З-за важкої оксамитової куліси з'явився Влад. Його обличчя було перекошене від прихованої люті, очі налилися кров'ю після ранкового розгрому з постачальниками. Він не просто підійшов — він навис над моїм стільцем, як хижак над жертвою.

— Думала, сховалася за Вернера? Думала, я не дістану тебе? — просичав Влад.

Я хотіла підвестися, але він діяв блискавично й грубо. Його пальці залізною хваткою впилися в моє зап'ястя, з силою притискаючи мою руку до мармурової стільниці. Від несподіваного болю в мене перехопило подих.

— Пусти! Ти збожеволів?! На нас люди дивляться! — гарячково зашепотіла я, намагаючись вирватися, але його пальці стискалися все сильніше, залишаючи червоні сліди на шкірі.

— Нехай дивляться! — вискалився Влад, нахиляючись до мого обличчя так близько, що я відчула запах алкоголю. — Ти зараз встанеш, підеш зі мною в машину і підпишеш відмову від усіх акцій і претензій. Якщо ні — твої батьки завтра залишаться без свого бізнесу, а твої кохані щоденники згорять прямо зараз на твоїх очах. Ти знищила мій контракт з «Гранд-Буд», мерзото! Я тебе живцем закопаю, і твій Вернер навіть не дізнається, де...

Влад не встиг договорити.

Повітря в ресторані наче в секунду викачали насосом. За спиною Влада виросла масивна, залізобетонна постать. Дорогі парфуми з нотками тютюну та шкіри миттєво перебили неприємний запах чужого гніву й алкоголю.

Давид.

Він з'явився нізвідки, супроводжуваний трьома двометровими охоронцями, які миттєво відрізали наш столик від решти зали, блокуючи будь-які зайві погляди.

Давид діяв без жодного зайвого галасу. Він перехопив передпліччя Влада вище ліктя, і в його залізних пальцях було стільки стриманої, нищівної сили, що Влад миттєво розтиснув пальці, випускаючи моє зап'ястя. Давид одним плавним, але непохитним рухом відсунув Орловського вбік, повністю закриваючи мене своїм широким тілом.

Влад відлетів на крок назад, важко дихаючи й потираючи руку. Марта на іншому кінці столу злякано пискнула, втискаючись у крісло.

Давид обняв мене за талію, притягуючи впритул до свого міцного, гарячого торсу. Перед усім рестораном це виглядало як жест абсолютного, непохитного захисту й володіння. Я відчула, як рівно й потужно б'ється його серце, і весь мій страх перед Владом просто розчинився в цьому теплі.

Давид подивився зверху вниз на Орловського. Погляд Вернера був настільки крижаним, що, здавалося, сама температура в приміщенні впала до мінусової. Він не збирався опускатися до бійки в публічному місці — він знищував морально.

— Я попереджав тебе на рауті, Орловський, — голос Давида пролунав тихо, але від цієї тиші по спині йшов мороз. Кожне слово падало як вирок. — Ти не зрозумів. Ще один крок до неї, ще один погляд у її бік — і твій бізнес закриється завтра вранці, а не через місяць. Я особисто пущу тебе по світу з протягнутою рукою.

Влад задихався від безсилої люті. Його обличчя плямувалося червоним, він озирнувся на охорону Вернера, розуміючи, що сили нерівні. Але його его вимагало останнього слова.

— Ти не маєш права! — просичав Влад, тикаючи в наш бік пальцем, що помітно тремтів. — Вона вкрала комерційну таємницю моєї фірми! Я подам на вас до суду! На тебе, Вернере, і на цю погань! Мої юристи затаскають вас по інстанціях, я знищу вашу репутацію перед тендерним комітетом! Ви за все заплатите, я вас засуджу!

Давид навіть оком не повів на цю істерику. Його губи ледь помітно сіпнулися в презирливій посмішці.

— Спробуй, — коротко й ліниво кинув він. — Мої адвокати тільки й чекають, щоб ти виніс свої брудні махінації в правове поле. Подивимося, хто з нас сяде першим. А тепер — геть звідси. Вільний.