Глава 9. Каріна

Марта завжди вміла грати роль другої скрипки, але при цьому тихо перерізати струни першій. Роками вона ходила за мною тінню, заглядала в рот, запозичувала мій стиль і слухала мої аналітичні звіти, які я вечорами писала для Влада. Вона вичікувала. І коли мій колишній чоловік вирішив, що я стала занадто передбачуваною дружиною, Марта просто зайняла моє ліжко.

Але вона не врахувала одного: разом із ліжком вона отримала й мої проблеми. І тепер, коли «Вернер Груп» перекрила Владу кисень, забравши постачальників, Марта замість омріяного життя з мільйонером опинилася в каюті корабля, який стрімко йшов на дно.

Екран мого телефона знову засяяв. Цього разу це був незнайомий номер. Я з острахом провела пальцем по склу.

«Привіт, Карішо, — текст дихав тією самою фальшивою, солодкою отрутою, яку я навчилася розпізнавати занадто пізно. — Бачу, ти часу даремно не втрачаєш. Вже встигла стрибнути в ліжко до Вернера? Тільки не думай, що ти стала королевою. Ти просто тимчасова підстилка для його бізнес-ігор. Влад розлючений через твою витівку з постачальниками. Він збирається викинути на смітник усе, що ти лишила в квартирі. Тут є якась коробка зі старими зошитами й щоденниками... Твоєї бабусі, здається? Влад хоче спалити їх сьогодні ввечері на задньому дворі офісу. Якщо вони тобі дорогі — приходь о другій в ресторан "Авалон". Я таємно винесла їх для тебе. Забереш і документи. Але приходь саме ти. Я не віддам речі комусь іншому». 

Серце пропустило удар, а в горлі пересохло. Щоденники бабусі... Моєї єдиної рідної людини, якої не стало минулого року. Ті самі зошити в потертих палітурках, де вона записувала свої спогади, рецепти і слова, які зігрівали мене в найважчі хвилини дитинства. Оскільки мене прогнали вже з зібраною валізою, чимало моїх речей залишилися в квартирі. Одразу я про них навіть і не думала, захопившись бажанням помститися. Марта знала, куди бити. Вона била в найболючіше.

— Навіть не думай, — громовий, низький голос Давида змусив мене здригнутися.

Я не помітила, як він підійшов ззаду, тримаючи в руці кришталевий стакан із залишками мінеральної води. Його сірі очі, холодні й проникливі, читали текст на моєму екрані прямо через моє плече.

— Це пастка, Каріно, — жорстко відрізав він, обходячи стіл і стаючи переді мною. Його широкі плечі буквально закрили від мене весь кабінет. — Твій колишній прагне реваншу. Марта — просто наживка. Вони хочуть виманити тебе на нейтральну територію, щоб залякати, забрати флешку або змусити підписати відмову від претензій на майно. Ти нікуди не підеш.

— Ти не розумієш, Давиде! — я схопилася з крісла, відчуваючи, як усередині закипає впертість. — Там щоденники моєї бабусі! Це єдине, що в мене залишилося від неї. Я не можу дозволити цьому виродку спалити їх!

— Я пошлю туди Арсена з хлопцями. Вони заберуть коробку, — спокійно, як звикли наказувати в бізнесі, відповів Вернер.

— Ні! Марта не віддасть її охороні. Вона написала чітко: якщо прийду не я, коробка злетить у повітря. Я знаю Марту, вона підла, вона зробить це просто задля того, щоб подивитися на мої сльози. Я піду сама.

Давид зробив крок уперед, миттєво скорочуючи дистанцію між нами до небезпечного мінімуму. Я відчула, як від нього війнуло чистою, концентрованою владою. Його пальці жорстко, але обережно перехопили моє підборіддя, змушуючи підняти голову й подивитися в його крижані очі.

— Послухай мене уважно, Каріно, — просичав він, і в його голосі почулися небезпечні металеві нотки. — Ти підписала контракт. Ти моя фіктивна наречена. Відсьогодні кожна твоя дія б'є по моїй репутації і по моєму тендеру. Якщо з тобою щось станеться в тому ресторані, якщо Орловський влаштує там скандал чи провокацію для преси — ми програємо. Ти залишаєшся тут. Це не обговорюється.

На секунду мені здалося, що переді мною стоїть такий самий тиран, як Влад, який вказує мені моє місце. Образа й гордість вибухнули в моїй голові. Я з силою смикнула головою, звільняючись від його хватки, і зробила крок назад.

— Це обговорюється, Давиде Артуровичу! — мій голос дзвенів від гніву. — Я погодилася грати роль твоєї слухняної ляльки на публіці, але я не твоя власність! Моє минуле і пам'ять про мою родину не входять у вартість твого контракту. Я пообіцяла допомогти тобі виграти тендер, і я це зроблю. Але зараз я йду рятувати те, що належить мені. З тобою чи без тебе.

Я круто повернулася, підхопила свою сумочку зі столу і рішучим кроком попрямувала до дверей кабінету. Моє серце калатало у скронях як божевільне. Мені було страшно? Так, до біса страшно знову побачити Марту й потенційно зіштовхнутися з Владом. Але лишитися сірою мишею, яка ховається за спиною сильного чоловіка й дозволяє нищити свою пам'ять, я більше не могла.

— Каріно! — полетів мені в спину його важкий, наказний голос, від якого зазвичай німіли директори філій.

Я не зупинилася. Мої пальці вже лягли на холодну ручку дверей.

Я виходила на полювання за своїм минулим, навіть не здогадуючись, що Давид Вернер ніколи не залишає свої фігури на шахівниці без нагляду. І що ця моя впертість ось-ось запустить ланцюгову реакцію, яку вже ніхто не зможе зупинити.