Глава 6. Дав д

Ранок починається не з кави, а з холодного душу від моєї служби безпеки.

Арсен сидить у кріслі навпроти мого робочого столу, ліниво крутячи в руках товсту папку з тисненням «СБ». За свої тридцять п'ять років цей чоловік встиг побачити стільки бруду, що розучився вірити людям взагалі. Його погляд — сканер, який зараз налаштований на максимальну підозрілість.

— Я підняв усе, Давиде, — Арсен глухо кидає папку на стіл. — Кожна транзакція, кожен телефонний дзвінок Каріни Орловської за останні п'ять років. Вона дійсно була мізками компанії свого колишнього. Але тобі не здається, що вся ця історія зі зрадою та вигнанням на вулицю занадто ідеально зрежисована?

Я піднімаю очі від монітора, роблячи ковток міцного еспресо.

— Що ти маєш на увазі?

— Що вона може бути «троянським конем», — Арсен подається вперед, спираючись ліктями на коліна. Його голос падає до конфіденційного шепоту. — Орловський знає, що ти мітиш на цей тендер. Що, як він навмисно розіграв цей спектакль із Мартою, щоб впровадити свою дружину в твій близький круг? Вона отримує доступ до твоїх паперів, а в потрібний момент зливає нам дезу або краде нашу фінальну пропозицію. Ти занадто ризикуєш, пускаючи її в свій ліжковий... вибач, у свій домашній простір.

Я кілька секунд мовчки дивлюся на папку. Слова Арсена мають сенс — у нашому бізнесі параноя рятує мільярди. Але я згадую погляд Каріни в машині. Той шалений, ураганний вогонь чистої, невипаленої образи. Емоції можна зіграти, але не таку крижану жагу знищення.

— Я перевірю її сам, Арсене. Особисто. Прямо зараз, — спокійно відповідаю я. — Посидь у приймальні й послухай аудіо з кабінету. Тобі корисний буде цей аналіз.

Коли за начальником СБ зачиняються двері, я викликаю Каріну через внутрішній зв'язок. Вона заходить за хвилину. На ній проста строга блуза, волосся зібране в акуратний хвіст. Жодного сліду від учорашнього вечірнього пафосу, якщо не рахувати легкої блідості та тіней під очима. Вона не спала цю ніч. Як і я.

— Сідай, Каріно, — я вказую на стілець навпроти себе і без зайвих прелюдій відкриваю ноутбук. — Твоя флешка — це хороша зачіпка. Але мені потрібні залізобетонні факти. Зараз ти розкажеш мені все, що знаєш про логістику «Орловський Девелопмент». І якщо я відчую хоча б краплю брехні — наш контракт анулюється, а ти повертаєшся в свій готель. Почнемо з тендерного об'єкта.

Вона навіть не кліпає. Жодного страху чи розгубленості. Каріна сідає, випрямляє спину й дивиться мені прямо в очі.

— Влад збирається будувати логістичний хаб на південній ділянці, — її голос звучить сухо, професійно, повністю перемикаючись у режим аналітика. — Він запевняє комісію, що закриє питання з під'їзними шляхами за три місяці. Але це брехня. Вони не врахували геодезію підземних вод. Там ґрунт попливе під першим же важким вантажопідйомником.

Я скептично мружуся, підпираючи підборіддя рукою:

— Геодезія — це ризик забудовника, а не підстава для дискваліфікації комісією. У нього є ліцензія.

— Справа не в ліцензії, Давиде, — Каріна нахиляється ближче до столу, і в її очах спалахує той самий аналітичний азарт, який я так ціную в своїх найкращих кадрах. — Щоб приховати цей прорахунок і підробити звіти для екологічної експертизи, Влад заклав у кошторис фіктивні витрати через субпідрядників. Ось три компанії-прокладки, — вона швидко пише назви на аркуші паперу. — Через них гроші виводяться в офшор, з якого і фінансується хабар голові тендерного комітету. Якщо ми покажемо аудит цих субпідрядників прямо під час фінального захисту проєктів — його не просто знімуть із тендеру. Це кримінальна стаття для всього керівництва.

Я дивлюся на назви фірм, потім на графіки, які вона починає швидко накидати олівцем прямо на моєму бланку. Її пальці рухаються впевнено, вона оперує цифрами, обсягами поставок і юридичними тонкощами так, ніби сама створювала цю схему.

Вона не просто знає бухгалтерію свого колишнього — вона бачить його бізнес наскрізь, помічаючи кожну гнилу нитку, за яку можна смикнути. Це не «троянський кінь» Влада. Це його персональний кат.

Я натискаю кнопку селектора:

— Арсене, зайди.

Мій начальник безпеки переступає поріг кабінету вже без своєї звичної зверхньої посмішки. Він уважно дивиться на аркуш із назвами компаній, який я йому протягую.

— Пробий ці три контори на предмет фіктивного документообігу за останні півроку. Результат мені на стіл до вечора, — наказую я.

Арсен мовчки киває, кидає короткий оцінювальний погляд на Каріну — вже з очевидною повагою — і швидко виходить.

Я повертаю погляд до своєї фіктивної нареченої. Моя початкова ідея використовувати її лише як красиву картинку для мами та преси щойно розсипалася. Ця жінка — аналітичний скарб. З її знаннями внутрішньої кухні Орловського ми можемо не просто виграти цей тендер, ми можемо переписати правила гри на всьому будівельному ринку.

— Ну що ж, Каріно, — я закриваю ноутбук і вперше за ранок дозволяю собі щиру, хижу посмішку бізнесмена, який відчув смак великої крові. — Твій іспит здано. Наша тендерна документація потребує повного переформатування під твої дані. Працювати доведеться багато.

— Я готова, — просто відповідає вона, і в її голосі немає втоми — лише чиста, концентрована рішучість.

Ми засиджуємося в моєму кабінеті до глибокої ночі. Столи завалені кресленнями, фінансовими звітами та роздруківками логістичних схем. Кілька разів секретарка приносить нам каву, яка встигає охолонути до того, як ми до неї торкаємося. Каріна сперечається зі мною щодо кожного пункту, захищає свої розрахунки й не поступається під моїм тиском ні на йоту.

Поруч зі мною сидить не просто партнер за контрактом. Поруч зі мною сидить рівний суперник. І, дивлячись на те, як пасмо її волосся знову вибивається з хвоста, поки вона зосереджено вчитується в цифри, я ловлю себе на думці, що ця гра починає мені подобатися все більше і більше.