Глава 3. Давид

Я дивлюся на жінку, яка стоїть посеред мого кабінету, і вперше за довгий час відчуваю, як усередині прокидається справжній, азартний мисливський інстинкт.

Каріна Орловська. Точніше, вже колишня дружина мого найзапеклішого конкурента.

Вона дихає так важко, ніби щойно вирвалася з епіцентру вибуху. Тонкі пальці судорожно стискають ремінець дорогої сумочки, на блідих щоках палають плями гніву, а в карих очах вирує така суміш болю й люті, що повітря навколо неї здається наелектризованим. Але при цьому вона не дозволяє собі жодної сльози. Хребет прямий, підборіддя гордо підняте.

Вона розбита вщент, але відмовляється падати. І це... заворожує.

Я повільно відходжу до панорамного вікна, закладаючи руки в кишені брюк. За склом шумить вечірній мегаполіс, розсипаючись мільонами вогнів, але перед моїми очима досі стоїть ранковий кошмар. Подумки я знову чую різкий, безапеляційний голос власної матері, який сьогодні вранці звучить у моєму кабінеті не просто як докір, а як смертельний вирок моїм планам.

«Давиде, моє терпіння вичерпано, — Елеонора Вернер карбувала слова своїм фірмовим залізним тоном, який змушував здригатися навіть директорів наших закордонних філій. — Консервативні європейські інвестори з тендерного комітету хочуть бачити залізобетонну стабільність, а не черговий брудний заголовок про твої розборки з Лізою. Мені набридло чекати, поки ти награєшся в холостяка. Тому мій ультиматум жорсткий: або ти до кінця цього тижня — а саме на сьогоднішньому благодійному рауті — представляєш пресі та інвесторам свою офіційну наречену з бездоганною репутацією, або на найближчій раді директорів я блокую фінансування твого нового інвестиційного фонду. Ти втратиш і фонд, і акції, і цей тендер. Я вже все влаштувала й запросила родину Бондарів. Їхня донька Лідія буде там і чекає на твою пропозицію».

Мене пересмикує від однієї згадки про Лідію Бондар та «ідеальну партію». Мати затиснула мене в кут. Вона поставила на кін усе, над чим я працював останні роки, намагаючись перетворити моє особисте життя на черговий успішний бізнес-проєкт «Вернер Груп». Особливо тепер, коли я тільки-но виплутався з огидних стосунків із Лізою, якій від мене були потрібні лише платинові картки та статус моєї супутниці. Після тієї зради всередині залишився лише холодний попіл і стійка огида до жінок. Я переконав себе, що всі вони — хижі, фальшиві ляльки.

Ще п'ять хвилин тому я перебував у глухому куті. Мені загрожувала втрата фонду та нав'язаний шлюб із дурною маріонеткою моєї матері.

І тут у мій кабінет заходить Вона. З флешкою, яка містить компромат, здатний стерти Орловського з лиця землі.

Я повільно повертаюся і знову фіксую погляд на Каріні.

У моїй голові бізнесмена, де кожен крок прораховується на роки вперед, миттєво складається геніальний, нищівний і абсолютно цинічний пазл. Каріна для мене зараз — не просто спонтанна ідея помсти. Вона — моє рятівне коло, яке з'явилося в останню секунду, ідеальний вихід із безвиході, у яку мене загнала мати.

У цій простій чорній сукні, з розпатланим від вітру волоссям, Каріна виглядає справжньою. У її фігурі є дика грація, а в очах — гострий розум аналітика. Влад Орловський завжди був пихатим павичем, який тягав її на всі раути як свій головний трофей і найкращий мозок компанії. Він виставив її на вулицю, оформивши швидке розлучення, щоб не ділити майно, і думав, що розтоптав її.

Забрати в Орловського тендер за допомогою її флешки — це просто бізнес. Звичайний робочий крок. Але зробити його колишню дружину своєю нареченою прямо на очах у преси та інвесторів? Привезти її на благодійний вечір під руку, виконуючи ультиматум Елеонори, але повністю руйнуючи її план зі сватанням?

Це блискуче. Мати та інвестори отримають картинку «надійного сімейного чоловіка» з бездоганною жінкою, яка без вини постраждала від зрадника-конкурента. Бомонд жалітиме Каріну й поважатиме мене за шляхетність. А Орловський просто захлинеться власною жовчю, спостерігаючи, як його колишня королева тепер належить Вернеру і допомагає нищити його імперію.

Три зайці одним пострілом. Бездоганна контратака.

— Ви пропонуєте офіційно одружитися? — її голос вириває мене з думок. Вона робить крізь силу крок назад, наче намагається збільшити дистанцію між нами. — Ми навіть не знайомі!

Я дозволяю собі легку, цинічну посмішку. Спокійно, майже ліниво відштовхуюся від підвіконня і сідаю на край свого масивного столу, схрестивши руки на грудях. Мені подобається контролювати ситуацію, коли вихід із кризи знайдено.

— Це бізнес, Каріно, — мій голос звучить низько й абсолютно впевнено. — Мені потрібен залізобетонний статус для моїх інвесторів та матері, яка поставила мені жорсткий ультиматум до кінця тижня. Консервативні європейці обожнюють стабільних сімейних чоловіків. А що потрібно вам? Вам потрібен дах над головою, фінансова незалежність, безпека і... солодкий, чистий смак помсти.

Я роблю паузу, бачачи, як розширюються її зіниці. Я даю її аналітичному розуму прорахувати всі вигоди.

— Подумайте самі, — продовжую я, заглядаючи прямо в її напружене обличчя. — Офіційно ми укладемо суворий, завірений нотаріусом контракт. Окремі спальні. Жодного інтиму чи зазіхань на ваше тіло, якщо ви про це хвилюєтеся. Мені не потрібна рабиня. Мені потрібна партнерка для гри на публіку. На пів року.

Я переводжу погляд на маленьку чорну флешку, що лежить на моєму столі. Каріна теж дивиться на неї. Я бачу, як у її голові йде запекла боротьба. Вона розуміє: якщо вона зараз забере документи й піде, вона залишиться просто нікому не відомою, ображеною жінкою, яка зніматиме дешеву кімнатку й плакатиме в подушку. А Влад із Мартою житимуть у її квартирі й сміятися їй у спину.

Але якщо вона прийме мою умову... вона повернеться у вищий світ під моїм захистом.

— Пів року? — нарешті тихо запитує вона. Її голос ледь помітно тремтить, але в ньому з'являється та сама ділова хватка, яка мені потрібна.