Глава 2. Каріна

Давид Вернер продовжує мовчати, затиснувши мою флешку між довгими пальцями, а я застигаю під його важким, оцінювальним поглядом. Проте в цю саму секунду я бачу перед собою не розкішний кабінет «Вернер Груп». Мозок зрадницьки швиргає мене назад. Усього на дві доби. У той самий найстрашніший вечір мого життя, який і привів мене сюди.

Напередодні:

— Збирай свої речі й вимітайся, Каріно. Мені набридло терпіти твої вічні кислі міни.

Голос Влада звучить буденно, майже нудьгуюче, поки він стоїть посеред нашої... ні, вже його вітальні. Він навіть не дивиться на мене — гортає щось уському телефоні, ліниво поправляючи манжети дорогої сорочки. Тієї самої, яку я сама обирала йому на день народження.

— Що ти таке верзеш? — я застигаю в коридорі з пакетами з супермаркету в руках. Овочі, м'ясо для вечері... Все це здається раптом якимось абсурдним фоном для сюрреалістичного нічного кошмару. — Влад, це мій дім! Цю квартиру мої батьки допомагали нам купувати, ти сам переписав її на мене як подарунок на річницю!

Влад нарешті підводить голову, і в його колись коханих очах я бачу лише холодну, ситу зневагу. На його губах з'являється гидка посмішка.

— Твій дім? Подарунок? — він тихо, зловтішно сміється. — Каріно, ти справді така наївна чи просто дурна? Згадай, які папери ти підписувала минулого місяця, коли ми брали кредит під новий об'єкт «Орловський Девелопмент». Твоя квартира пішла під заставу, а потім, через переуступку прав, офіційно перейшла у власність моєї холдингової компанії. Юридично тут немає жодного квадратного сантиметра, який би належав тобі.

Слова б'ють під дих, вибиваючи все повітря з легень. Пакет вислизає з моїх пальців, і яблука з глухим стукотом розкочуються по дорогому паркету.

— Ти... ти все спланував? — мій голос зривається на хрип. — Нові контракти, які ти давав мені на підпис між нашими надіями на фінал? Посада провідного аналітика... Ти просто використав мій розум, мої знання, щоб обібрати мене до нитки?!

— Бізнес — нічого особистого, люба, — цинічно знизує плечима чоловік, з яким я провела останні роки. — Марта виявилася набагато далекогляднішою за тебе. Вона не ставить зайвих питань і вміє надихати, а не зариватися в папери з ранку до ночі. До речі, з посади в офісі ти теж звільнена. Наказ уже підписаний. Мені не потрібна ображена колишня дружина під боком.

У цей момент з-за його спини, прямо з нашої спальні, виходить Марта. Моя найкраща подруга. Людина, якій я довіряла всі свої таємниці. Вона одягнена в мій шовковий халат, а на її обличчі немає ні краплі сорому — лише переможна, хижа посмішка. Вона по-хазяйськи кладе руку Владу на плече і заглядає йому в обличчя.

Усередині мене все вибухає. Біль, дика образа і шок від подвійної зради стискають горло, не даючи дихати. Сльози закипають в очах, готові ринути гарячим потоком, але я судорожно стискаю кулаки, впиваючись нігтями в долоні до крові.

Ні. Я не плакатиму перед ними. Не дам їм такого задоволення.

Влад підходить до дверей, відчиняє їх навстіж і вказує мне на темний під'їзд.

— Ти ніхто без мене, Каріно. Звичайна сіра миша без грошей і зв'язків. Іди на вулицю і спробуй вижити. Побачимо, на скільки тебе вистачить, перш ніж ти приповзеш благати про допомогу.

Він штовхає мою валізу, яку, виявляється, зібрав заздалегідь, і вона з гуркотом вилітає в коридор. Двері зачиняються прямо перед моїм носом. Клацає замок. Наче відрізає все моє минуле життя.

Я стою на холодному кахлі під'їзду, і в цю саму секунду весь мій біль, усі мої сльози і розпач випалюються дотла. Замість них у грудях народжується люта, крижана, майже засліплююча жага справедливості.

Влад думає, що виставив на вулицю беззахисну ляльку. Він забув, ХТО керував усією аналітикою його компанії. Він забув, що я знаю кожну цифру в його «чорній бухгалтерії». Я знаю про його офшори. І найголовніше — я знаю, скільки мільйонів він приготував як хабар комісії, щоб виграти наступний масштабний державний тендер. Він поставив на цей тендер усе. Якщо він його програє — його фірма злетить у повітря, як картковий будинок.

Він не знає, але я вже кілька місяців помічала дивну активність у його звітах і занадто часті «наради» з Мартою. Я хотіла вірити йому, та все ж про всяк випадок заздалегідь скопіювала всю чорну бухгалтерію та офшорні схеми Влада на зашифровану хмару, а дублікат зберегла на особистій флешці, яку завжди носила в сумочці на чорний день. І цей день настав.

Я підхоплюю валізу. На моїх губах з'являється гірка, але рішуча посмішка.

Ти сам сказав спробувати вижити, Владе? Що ж, дивись, як я виживу. І як я знищу твою гнилу імперію.

Я здригаюся, повертаючись до реальності кабінету Давида Вернера. Спогад про приниження знову обпікає внутрішності, але тепер цей вогонь робить мене сильнішою.

Я дивлюся в холодні очі мільярдера, який щойно запропонував мені стати його фіктивною дружиною, і мій шок повільно поступається місцем тверезому розрахунку.

Цей чоловік — мій єдиний шанс повернути своє життя. Мій щит і моя зброя.

— Фіктивний шлюб? — мій голос звучить тихо, але чітко, я більше не ховаю погляду. — Я не розумію… Ви пропонуєте мені офіційно одружитися?