20. Великий весільний переполох у маленькому передмісті

На нічному небі місяць здавався Максу чомусь таким самим великим, як колись, у дитинстві. Коли батьки були разом, а в їхньому домі були справжні родинні свята, коли мати вміла усміхатись, раділа їхнім з Алексом об’єктивно страшненьким поробкам з садочку… Чому це згадалось саме зараз, в абсолютно не підходящий момент, він не знав. 

– Пробач за це все. Мені треба було забити на традиції. – знічено потер рукою скроні, сидячи в авто. 

– Ти ж попереджав. Все ок. 

– Не ок. Мені давно варто було показати, що зі мною так не можна. Тепер через мою м’якотілість страждаєш і ти. 

– Я не страждаю. Твоя мати – чужа мені людини. А зробити боляче можуть лише близькі. 

– Боже, Маріє! Що тобі довелось пережити, якщо ти так говориш? – слова самі зірвались, Макс замовк, та вже було пізно. 

– Це не важливо. І немає стосунку до нашого контракту. – твердо і прохолодно відповіла. Знову розставила границі. І цього разу навіть вищі і міцніші, ніж були. Що ж, не варто було ляпати зайве. Сам, дурень, винен… – Макс зітхнув. 

– Гаразд, давай до справи. Весілля післязавтра. Я буду займатись організацією. А ти… твоє завдання – образ нареченої. Ось, візьми, – протягнув картку, та Марія м'яко відсторонила його руку. 

– Дякую. Одягтись я можу й сама. 

– Так, я не мав на увазі, що не зможеш. 

– Отже закрили тему. Що там про образ? Який він має бути? 

– Я б хотів, щоб ти була собою. Зрозумій правильно, ти подобаєшся мені така, як є. 

– Фрік, як сказала твоя мати? 

– Ну що ти! Матері важко визнати свій програш. Та в будь якому разі я так не думаю, і не думав! 

– Давай вже до образу. Я трохи стомилась. 

– Так. Щодо образу… На думку матері мені вже чхати, однак, на весіллі будуть бізнес-партнери, тож… я б хотів щоб було поєднання дещо ділового стилю з твоїм оригінальним. Вибач. Я теж стомився і мелю чорт-зна що! 

– Все норм. Ти так хвилюєшся, наче це буде справжній шлюб. 

– Не справжній, так… Мені варто пам'ятати, що шлюб несправжній… – з гіркотою в голосі сказав, і в Маріїних очах крім втоми і виснаження проскочила цікавість. – Загалом знаєш, одягайся, як захочеш. Хоч в джинси. Правда. Аби тоді було комфортно. 

– Врахую. 

– І щодо гостей. Їх заплановано 50 чоловік. І, вибач, я не спитав тебе… Від твоєї сторони 20 персон. Але, якщо буде менше… То хоча б десять. Якщо і десяти не буде, я знаю, ти в нашому місті недавно…

–  Без проблем. Не переживай про це. 

– І ще… – взяв її за руку, щоб не дати передчасно втекти. – В спальні, в шухлядці футляр. То – подарунок і доповнення твого весільного образу. Яким би він не був… 

– Добре. Гляну. 

– Тоді до післязавтра? – сказав, і відчув, що просто не знає, як переживе цілих дві доби без неї… 

Однак, рятувало те, що йому було чим зайнятись. Він знав, що страшенно завинив перед Марією, і мав тепер компенсувати їй весь негатив, який вона пережила, чимось світлим. Чимось таким, що стане справжнім весільним подарунком і покаже, що вона справді йому не байдужа.  

***

Марія, нарешті потрапивши до квартири Макса без господаря, не кинулась вивчати деталі обстановки, як хотіла раніше. Вона справді, дуже втомилась, а показний спокій на “сімейному обіді” забрав забагато сил. Тож зараз вона просто стомлено сіла на ліжко, дістала телефон. 

Образ нареченої та мінімум десять гостей. Що перше, що друге здавалось зараз непідйомним вантажем, з яким самостійно не впоратись. А ще, подружки нареченої. І тут теж проблема, бо та, хто могла нею бути, певно зараз розважає Хантера. 

Отже, гості, одяг, подружки. – Марія різко встала, заходила по кімнаті, нервово стискаючи пальці. Все б нічого, та це – треба вирішити за одну добу. І якщо з одягом вона вже якось владнає, то з гостями геть біда. Хоча… Є в неї добрі старі друзі, які б допомогли вирішити всі три проблеми. Тільки от чи встигнуть за добу? 

***

Час дуже цікава річ. Коли чогось чекаєш, він тягнеться, як переварена нуга, а от якщо у вузький його проміжок треба втиснути безліч справ, то пролітає непомітно, мов у добі 24 не години, а хвилини. 

Вранці, у заміському ресторанному комплексі “Фіалка” гостей вже чекали накриті легкими закусками столи в  бенкетному залі, та кімната для святкової реєстрації шлюбу, з виїздними працівниками РАГСУ. 

Гості з боку нареченого вже потроху поз'їжджались і деякі вже не соромлячись цікавились, чому нікого немає зі сторони нареченої. Та й сама наречена для них залишалась інкогніто, чим лише підігрівала цікавість. Сам винуватець цього переполоху, Макс Заліський, щойно прибув на машині брата, який мав би бути свідком, однак його місце виявилось несподівано зайняте іншим молодим хлопцем.

Тепер не було лише матері нареченого, та його другої половинки, без якої весілля однозначно не відбулося б. Час до вказаного в запрошеннях наближався зі швидкістю спорткару, а атмосфера ставала все напруженішою. Тому білий седан глави родини, Ганни Заліської, чомусь в  супроводі поліційної машини, всі зустріли вже в добряче напруженому стані.