19. Знайомство зі скелетами в шафі

Макс не знав і сам, чому відразу не спитав про все Марію. Клята сіра тека наче досі відчувалась в руці, неприємно пекла в долоню своєю шерхатою поверхнею, хоч він і поклав її вже давно в кишеньку в дверцятах авто. 

– Завтра знайомимось зі моєю мамою, татом і братом. Алекса ти вже бачила. З татом онлайн, бо він за кордоном, а от з мамою… – потер зосереджено лоб, – Ну щодо мами ти вже знаєш.  

– А контракт? 

– Едгар внесе завтра твою пропозицію. 

– І ти її підпишеш? 

– А в мене є вибір? 

– Вибір завжди є. 

– Не тоді, коли за три дні я мушу одружитись. Добре, хоч наречена в мене є! – Макс нервово всміхнувся. 

– Ну без нареченої одружитись за три дні було б складно. – без долі жарту зітхнула Марія. 

– Не можу не погодитись. 

– А щодо інших новин? 

– А, це все в ході організації. – сказав, мов відмахнувся. Зовсім не хотів зараз знову згадувати розмову з Едгаром і ту кляту папку. Пекло йому не те, що Марія не розповіла, а те, що вона схоже й не збиралась. Натомість вирішив все ж переключитись на організаційні питання. Так і легше, і можна розмовляти відкрито. 

Підвіз Марію до під'їзду своєї зйомної квартирки, простягнув їй ключі та брелок від дверей. Відмітив, що вона теж була мовчазніша, ніж звичайно, але списав це на приголомшливі, м'яко кажучи, новини. Іронічно посміхнувся сам собі, дивлячись, як вона йде до його під’їзду, бо ж зовсім недавно бажав, щоб вона була поряд якомога довше. А зараз мусив лишати її тут та їхати додому, бо треба ж повідомити родину. Однак термінові справи вдома в нього бували й раніше. Якби хотів, міг би під ніч висковзнути та приїхати сюди. Але клята течка вимагала перегляду негайно. Він би й переглянув, якби не подзвонила мати. 

“На ловця і звір” – мугикнув про себе і прийняв виклик. 

– Максе, де ти пропадаєш? – спитала на диво лагідно, що вже само по собі нічого доброго не віщувало. 

– Справи, мам. Зараз їду додому, до речі. 

– Чудово! Я чекатиму! – як завжди, не давши відповісти чи запитати щось, завершила розмову. 

“Ну весело, що тут казати!” – подумав про себе і виїхав на вулицю, що вела додому. 

Кілька хвилин просидів в авто в гаражі, дивлячись на будинок. Завтра тут буде буря, яка розпочнеться вже сьогодні. Хотілось запам'ятати, як цей будинок виглядає, коли все в ньому ще спокійно. 

Макс, прихопивши кляту течку, побрів в дім, наче на ешафот. Певно і вираз обличчя в нього був відповідним, бо Оленка відразу схопила його за рукав, та затягнула в свою кімнатку. 

– Ти чого такий? – спитала пошепки. 

– Та навалилось всього. – зрозумів, що розмова буде довгою, тому поклав течку на крісло Оленки. 

– А Ганна Петрівна сіяє. Вона вся в блакитному! 

– Ого… – Макс зітхнув. Блакитний колір їхньої з Алексом матері – то колір перемоги в її розумінні. А от яку перемогу вона сьогодні святкує, поки було загадкою. А загадок Макс не любив, до того ж, впродовж дня і так мав їх не одну. 

– Ну ти тримайся. Алекс он і незважає, зайнятий романом з тією силіконовою су…ю! – Оленка знічено замовкла. 

“Та що ж за день сьогодні?” – з болем подумав Алекс. Дівчина дуже ріко вживала лайливі слова. Тож, як вже вжила, то щось було не чисто. Або ж Елла її образила, або… Або Оленка таки має якісь почуття до Алекса, в чому він вже давно її підозрював. 

Макс вийшов з кімнати Оленки і майже відразу наткнувся на матір. Вона справді була в новому блакитному костюмі з квітковою ручною вишивкою. Квіти з її орнаменту обивавали руки і вились навколо шиї, наче тоненькі змійки. 

– Макс! – показово радо кинулась до сина, чмокнула його в щоку. – Де ти пропадаєш і вдень і вночі? 

– Ти ж знаєш, справи. А ти до якого свята так гарно вбрана сьогодні? 

– А, є мені що святкувати. А от тобі – точно ні. 

– Говориш загадками. 

– А то! Пам'ятаєш дідусевий заповіт і умови? 

– Не все, але частково. 

– До роковин дідуся всього три дні лишилось. Бачить бог, синку, я намагалась і навіть наречену тобі знайшла, але ти вирішив по своєму. Сьогодні ми з юристом ініціюємо вступ у права на свою частку. 

– То он з якого приводу свято! – таак, цей божевільний день не бажав закінчуватись. – Але мушу тебе трохи розчарувати. За три дні багато може змінитись. 

– Ну за три дні, – Ганна Заліська наголосила на цих словах, – ти точно не одружишся! – в її очах блискотіла така радість, що Максу навіть не хотілося казати те, що цю радість миттєво зітре. 

– Я про цей  хотів поговорити. В мене є наречена і завтра я вас познайомлю. А весілля у нас післязавтра. 

– Що?? – тріумф в очах матері ще не зник, однак добряче пригас. 

– Обід на завтра замовити, чи обійдемось мінімумом? 

– Як-кий об-бід? – чогось затинаючись, спитала пані Заліська. 

– Родинний. Ти, я, Алекс, тато по Скайпу і моя наречена, Марія. 

– Нн-наречена? 

– Саме так. 

– Не вірю! Ти вигадав це щойно, але тобі не вдасться зіпсувати мені настрій!

– Я не настільки гарний фантазер. Та й хіба не ти говорила, що правда завжди сильніша за вигадку? 

– То наче Аристотель говорив… – Ганна Заліська виглядала розгубленою. 

– Передавай йому привіт! Можеш надягти цей костюм і завтра. Він тобі личить! – задоволений ефектом своїх слів, Макс пірнув у коридорчик мимо матері та побрів у свою кімнату. 

***