16. Спати разом??

Назад, до салону Марії, їхали мовчки. Обоє сиділи, мов два насуплені малі горобці, у яких третій забрав смачного жучка. Тихо дивились на дорогу, кожен у своєму напрямку. Обоє не бажали поступатись та визнавати: Макс – що утнув дурницю, Марія – що аж надто вже була різкою в своїй спробі просто попередити. Був би на місці цього самовпевненого, впертого мажора хтось інший – чи нервувала б вона так само? 

За час її мотожиття Марія бачила багатьох новачків, які намагався проскочити процес навчання та заради статусу, понтів, врешті решт, обирали серйозний, потужний байк. Із них лише одиниці опановували його і залишились в сідлі. Хтось таки вирулював, приловчувався, хтось – кидав та виставляв на продаж після першого ж натяку на серйозну аварію, якої вдалось уникнути. А були й такі, які не уникли і та, перша, стала останньою… Вона не хотіла, щоб так сталося з Максом. Злилась, що він не порадився з нею, на нього, і, що так бурхливо зреагувала – на себе. Бо останнє означало дещо більше, ніж тривога за людину, з якою суто ділові стосунки. 

– Заїду о шостій. – спокійно, наче нічого й не сталося, повідомив Макс, паркуючись біля її салону. 

– Ти не відмовишся від спроби опанувати його, так? – спитала глухо, вже й не приховуючи своє хвилювання. 

– Не звик відмовлятись від своїх планів. – вперто відповів. 

– Тоді пообіцяй, що… не поспішатимеш. Я спробую допомогти. – сама від себе такого не чекала, хоч це було наче логічно. Коли вона буде поряд, то зможе бодай попередити, пояснити… 

– Якби ти не погодилась, я б найняв інструктора. 

– Гарна ідея. З мене учитель так собі. Але поки його немає… Я б могла… – Марія замовкла, знічено взялась за ручку дверей. 

– Круто! Я довіряю тобі. Ну в плані байків. – спробував загладити свою різкість і Макс. 

– Але я не вибачатимусь за свої слова, там в гаражі, бо досі вважаю, що ти зробив дурницю. 

– Так і буду, значить, без вибачень. – запустив руку у своє волосся, скуйовдив його трохи нервово. 

– Так і будеш. – кивнула. На душі стало трохи легше. Може, дарма вона так? Макс – серйозний бізнесмен, такі не ризикують, якщо не прораховують все бодай на крок-два вперед. 

– Проглянь контракт, і, будь ласка, заплануй на завтра час ввечері. Нам треба буде познайомитись з моєю мамою. – зітхнув. – І ще. Ввечері заберемо твої речі звідси. Тут навіть душу нормального немає. Поїдемо на моє зйомне кубло, заодно і проговоримо деякі нюанси. 

– Добре. До зустрічі! – Марія не чекаючи цього разу, доки він вийде і відкриє їй двері, висковзнула з авто. 

Цілий день робота валилась з рук буквально. Добре, що клієнтів було всього два і ескізи вони обрали не надто складні. Врешті, відпустивши останнього, Ворона взялась за каву та чернетку шлюбного контракту. Їх виявилось два, один – для юриста та, певно, родини Макса, інший – вже для них двох. Його вона й взялась вичитувати, та зависла на пункті: “Спати потрібно разом”. 

“Це він про що взагалі”? – спитала свого відображення у дзеркалі. – “Геть з котушок зїхав?” – зробила сердиті очі. Але... не настільки сердиті, як би їй хотілося...

Іноді в житті буває штиль, а після нього події починають так калейдоскопічно змінювати одну одну, що важко встигнути обдумати та пережити одну подію, як вже на порозі інша. 

Так було і з Марією зараз. Щойно вона була готова стукнути Макса за покупку мотоцикла, а тут для “стукнути” вималювався не менш цікавий привід. 

До того ж, наскільки цікавий, що вона й договір далі не читала. Чекала вечора, щоб обговорити. І лише за двадцять хвилин до приїзду Макса, нашвидкоруч скидала свої речі в сумку та сіла таки дочитати. Однак цього зробити їй не дали. В дверях салону з ноги на ногу переминалась Ася, не наважуючись зайти. 

– Та заходь вже! – гаркнула Марія, застібаючи замок на дорожній сумці. 

– Марі, повертайся додому. Я завинила перед тобою… 

– Перед собою, а не переді мною. 

– Ну не треба. Я й так злюсь на себе… Я розумію, що тобі боляче. Сама не знаю, як так вийшло. Просто він такий… сексуальний…

– Він – ідіот, Ась! А зла я не через нього, а через тебе! Невже не розумієш, що він на зло мені це зробив? 

– На зло тобі? – в очах Асі проскочило не розуміння, а спочатку образа, а потім і злість. 

– Ну звісно, ти в нас пуп землі! Все тільки навколо тебе вертиться!

– Бачу, Хантер запудрив тобі мізки? Вже? Секс з ним небезпечний. Та й він небезпечний. – видихнула Марія. Розмова почала її стомлювати. В своєму житті вона більше не хотіла бачити ні його, ні Асю. Пояснювати їй зараз щось – марна справа. Але вона принаймні спробувала і тепер її совість чиста. 

– Іди ти до біса! – пирхнула колишня подруга. 

– Ти в моєму салоні. Тому краще піти тобі. – сказала холодно, демонстративно опускаючи жалюзі. 

На вулиці просигналило авто, певно, Макс приїхав. Вороні не хотілося, щоб Ася зустрічалась з ним. Сама не знала чому так. 

– Мені пора. В квартиру не повернусь. За ці півмісяця свою плату внесу. Тепер іди. – карбуючи кожне слово, повідомила і взялась за ручки сумки.