11. Не змушуй жінку обирати!

Життя навчило Ворону бути готовою до всього. Однак зараз, дивлячись на двох, зовні, досить схожих, чоловіків, вона стояла, не знаючи, що робити і сказати. Знаючи Хантера, була впевнена, що він не буде добирати слів та рано чи пізно пустить у хід кулаки. А трохи знаючи вже й “мажора” Макса, не сумнівалась і у його достойній відповіді. Однак їй страшенно не хотілось цього. Вона стомилась, і до того ж давно вийшла з віку, коли “а за мене хлопці побились” було приводом для гордощів. 

Час для неї наче застиг, як переварена нуга. Або ж, як столітній бурштин, і вона, як комаха в ньому, не мала сил ворухнутись. 

Та при напрузі, яка повисла в повітрі, чоловіки поки тільки розмовляли. До того ж мажор тримався так спокійно й урівноважено, що Хантер, який звик до інших сценаріїв, чи не вперше в очах Марії поводився… розгублено. 

– Марія доросла жінка і зробила свій вибір. Ми з нею за місяць одружуємось. – спокійно розповідав “мажор”, чи то випадково, чи може й навмисно, упускаючи момент, що одруження – фіктивне. 

– Це хрінь! Не вірю! – глухо відповів Влад. – Я майже повернув їй квартиру! – виклав свій козир на стіл. 

– Круто. Буде весільний подарунок. 

– Та ти взагалі ніхріна не відстрілюєш! – прогарчав і кинувся до мажора, але той був готовий, і руку, що летіла в обличчя легко перехопив. 

– Я не буду з тобою битись! – прошипів просто в перекошене від злості обличчя Хантера. А той, не дарма так нагадував хожого злого кота, викрутився і іншою заїхав Максу під дих. Макс відпустивши його руку зігнувся навпіл ловлячи повітря, та швидко отямився. – Ти слів не розумієш взагалі? – прохрипів. А лютий кіт знову кинувся на нього. Цього разу Макс не чекав удару, здається, в ньому прокинувся той впертий Телець, що тепер жив на його лопатці. Він, як злий бик чинить з дрібним, але надокучливим хижаком, легко перехопив ініціативу та притис Хантера до брудної подертої стіни клубу, аж з неї посипались рештки декоративної штукатурки.

– Та заспокойся ти нарешті! – прохрипів люто просто Владу в обличчя. – Включи вже мужика дорослого, а не пацанчика з району! 

Дівчата злякано стояли за їхніми спинами. І Хантер, чи не вперше в житті отримавши рівноцінний опір, добряче розгубив свій бойовий дух. Він не чекав не лише опору, він не думав, що Марія зустріне його так прохолодно. А тут… одне на одне зовсім вибило його з колії.

– Марія! – побачив він її раптом. – Ти що правда з… цим? – спитав якось жалібно, обтрушуючи сорочку, щойно Макс його відпустив.

– Владе, так, я…

– Що за хрінь в тебе в голові? На біса він тобі? Обирай тут і зараз! Отямся вже нарешті! – лютував Влад.

– Дурень! – а в голосі “мажора” вперше з'явилися загрозливі нотки, – Ніколи не змушуй жінку обирати! Тим більше так! Бо вона зробила вибір вже тоді, коли ти про нього тільки думати почав! 

Запала тиша.

Вона була настільки промовистою, що навіть клубна гучна музика з вікон їй не заважала. 

Ася розгублено смикнула Марію за руку. А та так і стояла, не знаючи, що робити. Вона не очікувала такого фіналу “розбірок” і раділа, що обійшлось малою кров’ю, звісно. 

А Макс відійшов від Хантера все ще з тим показним сталевим спокоєм, наче й не було його тут, натиснув на брелок ключа. Великий позашляховик гостинно блимнув фарами. 

– Сідайте, відвезу вас додому. Якщо ви, звісно, хочете. – виділяючи останнє слово, звернувся до дівчат. 

– Іди! Я залишусь! – захоплено дивлячись на обох хлопців, прошепотіла Ася. 

Марія досі не знала, чому абсолютно беззаперечно, мов під гіпнозом якимось, слухняно залізла в шкіряне й пропахле парфумом Макса нутро його машини. 

Ні на Асю, ні на Хантера, що лишився стояти на вулиці, намагалась не дивитись. Та й на Макса, що швидко сів за кермо, теж. 

Він правий, вона зробила вибір. Але не між ним і Хантером, ні. Це був радше вибір між минулим і майбутнім...

***

Макс зробив кілька кіл вечірнім центром міста, перш ніж відчув, що може говорити. Тільки він сам знав, як непросто дався йому той демонстративний спокій. 

Ідея піти в клуб та ще й в компанії “нареченої” від самого початку здалася йому поганою. Однак Алекс, відвертно націлений затягнути міс-ку в ліжко, благав, і він врешт-решт подумав, що якщо у цієї парочки щось вийде, це ж і йому на руку буде, тож погодився. 

Марію він побачив відразу. І татуйованого молодого нахабу теж. Спочатку сам не зрозумів, звідки взялись ті періодичні отруйні ін'єкції ревнощів, що хтось наче знущаючись, безжально колов йому  в вени. Він взагалі відвик ревнувати. Та й відчувати в цілому, думав, теж. Аж ні, пекуча хвиля піднялась, як гейзер і грозилась просто рознести голову. 

Та потім він змусив себе охолонути, роздивитись, і відмітив, що Ворона з тим нахабою явно “в контрах”, і схоже, свариться, або сперечається. Звісно, через кляту музику нічого не чутно, однак мова тіла та міміка обох була красномовнішою за слова. 

А далі він таки підійшов і “на розбірки” з нахабою вийшов. А вже на вулиці зрозумів, що, якщо діятиме, так як він і поведеться на провокації, в очах Марії стане на одну сходинку з ним. Тому й тримався, вдаючи арктичний холод, коли в душі все палало.