10. Задача з трьома невідомими

Хантер не дарма отримав своє прізвисько в колах, що балансували на тонкій межі між бізнесом і криміналом. Від його істинно-мисливського чуття не сховалось те, як різко змінилась Марія. От, щойно вона вся була зосереджена на ньому і крім нього, нічого і нікого не бачила, хоч і злилась, та показувала кігтики і зубки. А тепер її мов підмінили, або ж наче він, Хантер, в товаристві якого танули абсолютно всі жінки від 16 до 60 років, кудись зник. Як-от сонце закрила велика хмара. І тепер він намагався ту хмару знайти. І звісно, це йому швидко вдалося. 

– Хто вони? – спитав у обох дівчат тоном, що не передбачав відмови від відповіді. Однак і його Марія, і її подружка, затято мовчали. Хіба лише Марія нарешті згадала, що він все ще тут. 

Ворона, мов заворожена, дивилась на Макса в компанії нафарбованої, як манекен з вітрини якогось косметичного магазину, білявки та його брата. Досі, навіть коли Хантера не було поруч, ще жодному чоловіку не вдавалось затьмарити його в думках, спогадах та таємних бажаннях. То що ж сталося з появою цього мажора? Чому він притягує погляд, як клятим магнітом, а тій білявці хочеться змінити зачіску, позбавивши кількох вибілених пасм? 

Та найгірше, що і Влад це відчув. Марія надто добре знала Хантер. Від його погляду не сховатись нічому і нікому. Єдине, що пройшло чомусь мимо нього – це її відчай і прохання про допомогу з братиком, тоді, роки тому...

– Хто це? – тепер Влад звернувся до Марії, яка з полегшенням зітхнула, побачивши, що трійця сіла за віддалений столик і їх поки не помітила. 

– Ніхто. – відповіла сухо, надтріснуто. 

– Чому тоді ти так дивишся? 

– Маю очі! Маю право! – спалахнула Ворона. – Владе, я – самостійна і вільна! Між нами давно все, і ти не маєш права отак заявлятись і задавати питання. Що б ти не робив, що б не приніс в якості забитої здобичі – все в минулому. Розумієш? Все! В! Минулому! 

– В тебе хтось є? 

– Це тебе вже не стосується! 

– Фігня! Все, що стосується тебе, стосується і мене! – в голосі Хантера забриніли погрозливі нотки. Марія знала, його не переконати, не заспокоїти. 

– Все, крім Костика, правда? – їй зовсім не хотілось з'ясовувати стосунки ось тут, під божевільний ритм світломузики та крики біля сцени, під косі погляди сусідів по столиках. Але вибору не було. Більше за все вона б не хотіла, щоб Хантер вирахував причину її уваги. Знаючи його, вона розуміла, чим це може закінчитись для "мажора". Навіть попри те, що він теж не промах, судячи по перепалці з колекторами. 

***

Чому в житті завжди стається те, чого найбільше не хочеш і боїшся саме зараз, мабуть, не знає, ніхто. І Марія не знала, де вона так завинила перед долею, чи кармою, чи ретроградним Меркурієм, та мажор її помітив і, звісно ж, в його стилі, пішов, як вже другий за цей вечір криголам, між столиками та офіціантами, що сновигали між ними. 

Якби Хантер був котом, то зараз би шерсть на його загривку піднялась – недоречно подумалось Марії. А Хантер таки того кота добряче нагадував. І зачіска – короткий “їжак” чудово замінювала здиблену від адреналіну шерсть. 

Ася лиш встигла відмітити німий щемкий переляк в очах подруги, як Макс опинився зовсім поруч. Якимось шостим чуттям Ася розуміла, що це і є мажор і теж злякано застигла. Уява обох дівчат малювала криваву бійку, але…

– Привіт. – абсолютно урівноважено і неагресивно сказав мажор. Правда, руку для привітання Хантеру не простягнув. 

– Ти хто такий? – процідив крізь зуби Хантер, демонстративно закочуючи рукава сорочки ще вище. 

– Макс, наречений Марі. – ще спокійніше видав той, а Ворона та Ася якось синхронно втягнули голови в плечі та спробували злитись з інтер'єром. Обидві розуміли – сніжна лавина вже зірвалась і зараз полетить вниз, безжально зносячи на своєму шляху все. 

– Хто ти їй? – Влад різко підвівся, зачепив рукою склянку з коктейлем, і та полетіла на підлогу, розбризкуючи рожеві краплі навколо. 

– Наречений. Марія не сказала? 

– Владе, я все поясню,.. – повернула собі дар мови Ворона. 

– Не треба. Чоловіки теж вміють розмовляти. – поблажливо усміхнувся мажор. – Правда? – повернувся до Хантера. 

– Давай вийдемо… – глухо прогарчав той. 

– Без проблем. Ви ж не проти, дівчатка? 

– Проти! – Марія теж підвелась, спробувала стати між чоловіками, та Макс обережно відсторонив її. – Відпочинь, люба. Випий коктейль, я пригощаю. А ми поговоримо і повернемось. 

Від його спокою та врівноваженості обоє дівчат розгубились остаточно. Та й не лише вони, навіть Хантер, який звик, що його бояться, навіть коли він в настрої, теж добряче притих. 

– Офігіти! – тільки й видихнула Ася, коли обоє чоловіків показово неспішно пішли до виходу. – Що він… що він приймає, що такий спокійний? 

– Він такий є, Ась. І зараз Хантер його вб’є… – приречено констатувала Марія. 

– То пішли! Чого розсілась! – Ася схопила Марію за рукав та потягла за двома, досить схожими по габаритах та статурі, чоловічими постатями.