9. Минулому не місце в сьогодні? 

Побачивши Хантера, Марія якийсь час сиділа не рухаючись. Здавалось, кожна часточка душі та тіла розривалась від абсолютно протилежних бажань: кинутись, обійняти, спитати, як він. І – зникнути, розчинитись в юрбі молоді, що божеволіла під гучні баси, та остаточно стерти з пам'яті навіть найменшу згадку про нього. 

Його почали звати Хантером не відразу, спочатку він був просто Владом, таким собі вічним хлопчиськом-бунтарем проти всього і всіх. Він прийшов в 9 клас незадовго перед випуском, як і Марія, чиї мати та вітчим вкотре змінили місто, рятуючись від пильної уваги  соціальних служб, в 11-й. 

Однокласники Марії спробували влаштувати перевірку на міцність обом новачкам одночасно, тому що жили вони в одному районі, і йшли однією вулицею, хоч і не спілкуючись та навіть не дивлячись один на одного.

Надто вже були різні: такий собі золотий хлопчик, в брендах з ніг до голови, та Марія – в перешитому одязі з “секонду”. Хлопчику тоді дісталось більше, та він несподівано закрив Марію собою і першим-таки поліз в бійку з п'ятьма місцевими хуліганами, до того ж, старшими за себе. Вже пізніше Марія дізнається, що в цій справі йому не було рівних, та й в провінційній школі він опинився через те, що з платної столичної його за бійку-таки і вигнали. 

Ні, вони не стали друзями навіть після того, як Марія злякано витирала його залите кров'ю обличчя і безнадійно зіпсовану сорочку. І після того, як вона, згораючи від співчуття, дмухала на його розсічену брову, а потім, сама від себе такого не чекаючи, поцілувала його в прохолодний, брудний після бійки лоб, і швидко зникла між однаковими п’ятиповерхівки. 

І лише через майже півроку, коли дівчинка вперто вирішила не йти на випускний, в їхньому дворі зупинилась новенька іномарка. Золотий хлопчик Влад, мов казкова фея і принц в одному лиці, за кермом (потім він отримає “домашній арешт” від батьків на півроку за це, відчинить дверцята і повідомить, що вона їде на власний випускний з ним і натомість пообіцяє зробити для нього те ж саме через тиждень, коли випускатиметься вже він. 

Марія не дуже добре пам'ятала випускний, на який вона таки поїхала з Владом, у джинсах та футболці. А от як вони до знемоги цілувались потім в машині за містом, втративши відчуття часу і простору – в пам’яті закарбувалось. 

Як і те, настільки швидко золотий хлопчик став чоловіком. Його батько, виявилось, вів нечесний бізнес, і, після кількох судів загримів у в'язницю, втративши все. Молода мачуха зникла з поля зору майже відразу. Хантеру тоді було лише 19, але він зубами зумів вигризти єдине – власне житло. Туди він і забрав Марію, коли життя з батьками стало нестерпним. А потім її мати й вітчим загинули в аварії, а вона і Костик лишились напризволяще. Всі родичі зникли, коли виявилось, що вітчим крім алкоголізму хворів ще й на ігроманію, та залишив просто непідйомні борги. Малого Костика забрали в дитбудинок, не давши ледь-ледь повнолітній сестрі взяти опіку над ним. Не допомогло і те, що Марія рік пропрацювала за кордоном, заробивши на власний мінібізнес та відкривши тату-салон. В тому салоні вони з Хантером і набивали одне одному перші тату, змінюючись остаточно не лише зовні, а й зсередини. 

І тоді сталося те, що поставило крапку в їхніх стосунках. Хантер вставав на ноги, в місті його поважали, і звісно, за допомогою з Костиком вона прийшла до нього. 

Той вечір залишився в пам'яті уривками. У Влада щось не складалось з партнерами, він був злий на всіх і на все. Марія розповіла, що їй вкотре відмовили в опіці над братом, бо вона самотня, тобто не одружена, і сама з “неблагополучної родини”. Влад щось не зрозумів. 

Зазвичай вони сварились майже так само пристрасно, як і кохались. Все навколо падало, літало, димілось, на вулиці злякано спурхували птахи та гавкали місцеві собаки. Але тоді… в ту мить наче щось надломилось в них обох. Вони говорили тихо, крізь зуби, і обоє не чули одне одного. 

І тоді Марія просто пішла. 

А коли Хантер приїхав миритись, вони посварились вже остаточно. Настільки, що Марія перефарбувала волосся в чорно-білий колір, зробила ірокез, тонучи у власних сльозах просто в перукарні, і… переїхала в інше місто. Як, і для чого, Хантер знайшов її тут – лишалось загадкою, і до розгадки рукою подати. Та Марія вивчила вже один урок: хто залишив у біді раз, залишить і ще раз, і ще раз. І тому вона тихо висковзнула у вбиральню клубу, плеснула холодною водою собі в обличчя, видихнула, і, глянувши у велике дзеркало за свою спиною, побачила в ньому Влада.

“Я тебе знайшов”. – констатував тихо, спокійно, наче й не було розлуки в два роки… 

Є люди, яких пов'язує щось значно більше за знайомство, близькість чи стосунки. Якась невидима нитка тримається між ними через будь-які відстані і роки, а варто їм зустрітись – міцнішає знову. 

І саме тому Марія зараз стояла, ховаючи обличчя на грудях Хантера, який для неї досі залишився тим дев’ятикласником Владом. І тому, мабуть, він і знайшов її, в іншій області, в іншому місті. Іншу… 

– Я скучив. – видихнув просто в її волосся. 

– Я теж, – не мало сенсу приховувати те, що помітно і так. 

– Могла б ховатись не так ретельно! – відсторонився, вдивляючись в її обличчя, наче шукаючи в ньому рідні риси, які, варто визнати, все ж досить змінились. 

– Міг би не шукати! – враз спалахнула Марія, згадавши, врешті, що не дарма пішла. Вона відривала від себе по шматочку, по живому, спогади і своє перше кохання, палкі ночі й не менш палкі, сповнені протистояння двох сильних характерів дні, відривала його… Не для того, щоб повернутись.