2. Панамку носити треба!

Алекс застиг в очікуванні якщо не грози з блискавками то принаймні невеличкої бурі, а блондинка здивовано підняла вище візор розцяцькованого химерними візерунками, схожими на руни, шолома. 

“Ой, ду–у-урень!” – протягнув Алекс, але, мов заворожений, продовжуав спостерігати за цим перформансом. 

– Панамку носити треба! – пролунала не менш химерна, ніж ті її узори, відповідь. Голос у дівчини був під стать образу, трішки хрипкуватий, приємний. 

– Панамку? – перепитав Макс. 

– Щоб сонце голівку не напекло! – відрізала. 

– Я серйозно! Ні, я розумію, як це виглядає, але я справді шукаю дружину. – не здавався Макс. За роки його невдалих спроб виліпити бодай якесь особисте життя, що-що а от знайомитись він навчився на відмінно.

– Шукаєш? Хм! – блондинка поправила майку на плечі та глянула собі під ноги, потім, за байк, далі вгору. – Тут нема! – відрізала і повернулась до навігатора, виставивши Алексу досить апетитну частину фігурки, затягнуту в темні джинси з кокетливими кишеньками. 

“А вона не промах!” – подумав Алекс, дивлячись, як брат якось вже й не так впевнено, тупцює біля неї. Згадались всі ті дівчата, які вже після одного погляду на авто люкс-класу братів, ладні були з модельних джинсів вистрибнути, аби привернути увагу. А тут, глянь на неї, навіть бровою вигнутою не повела. 

– Щось ще? – не витримала та за хвилину. 

– Все те ж. – вперто відповів той. – Я шукаю дружину і ви – ідеальна кандидатура. Найкраща з можливих. 

– Я – феміністка і не потребую чоловіка. – спокійно відповідає вона. 

“Це ж треба, яка розважлива!” – подумав Алекс. 

– Прекрасно! А от я потребую дружини і прошу вас допомогти! – тримає темп наступу Макс. 

– А ще я – лесбійка. – вміло відбила удар. 

– Це взагалі джек пот! Без проблем! Після одруження можете навіть подружку привести, житимемо втрьох! 

– Окей, коли в РАГС? – повернулась обличчям до Макса і тепер вже навіть трішки з цікавістю глянула на нього. 

– В п'ятницю! – аж засвітився той. 

– Забито! Квіточки не забудь! – нарешті на обличчі блондинки з'являється щось схоже на усмішку. На її губах з маленьким камінчиком-пірсингом під пухкою нижньою, вона виглядала мило і додавала м'якості дещо різкуватим рисам з виразними вилицями та скулами.

– Хоч весь квітковий магазин! – зрадів Макс, та поки діставав щось з барсетки, певно, візитівку, блондинка перекинула ногу через сідло байку. Від його гарчання він ледь не випустив ту барсетку з рук. 

– Еей… – розгублено кинув їй, але екзотична блондинка з ревом пролетіла мимо, огорнувши його димом та курявою. 

– От чорт! – крізь зуби розчаровано загарчав і раптом помітив металевий, а може срібний браслет на місці байка. Роздивившись, сховав його в кишеню. 

***

Три дні по тому

– Ой дурень! Ну й дурень же ти! – Алекс штовхнув брата в плече, намагаючись відволікти від вікна, до якого той буквально прилип.

Невже справді чекає її? Ні, він не може бути настільки наївним! – думав, дивлячись і собі крадькома на шмат дороги та в'їзд в ворота РАГСУ, в який вони обоє, ну не лишати ж брата сам на сам, таки приїхали в зазначений час.

– Знаєш, якби вона навіть приїхала... – Алекс почав м'яко, як з дитиною, яка хотіла побачити під подушкою монетку від зубної феї, але там – лише її закривавлений зубик, бо батьки закрутились і забули забрати, – навіть якби прийшла, це було б занадто. Ну, я розумію, що ти хочеш нарешті заспокоїти нашу невгамовну матусю, але це навіть для тебе ну, трохи перебір.

– Її нема. – Макс, наче не почувши ні слова з монологу брата, нарешті повернувся до нього.

– Звісно нема! А ти на її місці приїхав би?

– Давай додому!

Під незадоволеними поглядами тітоньки секретарки з якоюсь неймовірного кольору копицею на голові, брати, зі спини схожі, мов клони, обоє статні, високі, в дорогих костюмах, що, здавалося шилися просто на них, рушили до виходу.

На вулиці пахло дощем, літня спека вже поступалась місцем передосінній прохолоді. Макс повів плечима, наче скидаючи з себе мару, взявся за ручку дверцят авто. І... ті дверцята так і не відкрив, бо провулок, що вів до сірого приміщення РАГСУ в стилі архітектури "а ля совок" наповнився глухим гуркотом та гулом, наче тут зараз сяде літак.

Але з-за рогу з'вився не літак. Важкий масивний чорний байк в оточенні куряви влетів в поворот різко, розлякав зграю ворон на дереві (гарні птахи біля місця реєстрацій шлюбу, еге ж) і зупинився поряд з братами. А білі скуйовжені пасма з-під чорного шолома в рунах та браслети на тонкому зап'ясті, що визирало з-під важкої шкірянки, не залишали сумніву, хто ж керував цією диявольською махіною.