Розділ 10. Оксана

Вранці, першим ділом, щойно прокидаюся — перевіряю телефон на наявність пропущених дзвінків та непрочитаних повідомлень від Микити. Вчора ми так і не змогли з ним поговорити, адже він був надто втомлений після здачі складного іспиту й мав бігти на роботу. Обіцяв зателефонувати ввечері, але так і не зателефонував. Чого не скажеш про мою матінку. Від неї там ледь не мільйон невідібраних дзвінків і стільки ж смс-ок. Я її продовжую ігнорувати, але вона не здається. На жаль. 

А ще ж батько…

Зрозумівши, що Микита не писав і не дзвонив, вирішую набрати його. Але в цей момент телефон сам вібрує і бачу на екрані невідомий номер. Мабуть, реклама якась. 

— Слухаю… — кажу, щойно приклавши до вуха мобільний. 

— Оксано! — звучить грізно та владно, і мені доводиться відставити телефон від вуха та глянути на екран, аби впевнитись, що то за номер невідомий. Однак, цифри таки не знайомі мені, а от голос… — Оксано! — звучить гучніше, і я аж мало не підплигую на дивані. 

— Т-а-к… — невпевнено протягую. 

— Ти чому досі не прийшла? Де ти вештаєшся? — звучить гнівно. Батько… Хто ж іще може так зі мною розмовляти?! І у кого тільки взяв телефона, аби подзвонити?

— Сьогодні прийду. — кажу, хоча дуже цього не хочу. І не тому, що не люблю тата, атому, що знаю, якою буде наша розмова. Батько, як і мати, вимагатиме від мене вийти заміж за старого маразматика та врятувати бізнес. 

Не збагну, як мати додумалася до такого, адже навіть в моїй уяві дана пропозиція звучить дико. На дворі двадцять перше століття, а не кам'яний вік, аби укладати шлюб за домовленістю. 

— Ти це казала, ще позавчора. — так само обурено промовляє, як і все сказане вище. 

Батько не терпить, коли його прохання (які зазвичай звучать, як накази) не виконують. А я… я систематично порушую ці правила останні кілька років. 

В дитинстві я не часто вередувала й навіть у підлітковий період була доволі спокійною та стриманою. Але от після вісімнадцяти, я змінилася. Мені набридло робити те, що вимагають батьки (бо вони радше вимагали, аніж просили чи пропонували), а на заміну не отримувати навіть краплі любові. А ще у мене з'явився Микита і в мене неначе відросли крила — я відчула безмежну любов та підтримку, котрої донині не знала. 

— Я була зайнята. — і майже не збрехала. 

Батько гучно видихає у слухавку. Він злий, і я це відчуваю, та навіть уявляю вираз його обличчя. А як він лютуватиме, коли я скажу, що не погоджуюся на дурнуватий шлюб з незнайомцем… Ой!

— І чим же? Марнуванням свого життя в тій забігайлівці?! — батько не питає, а стверджує, що моя робота — лайно. Зрештою, для нього будь-що чим я займаюся — погано. 

— І тим теж. 

Я намагаюся говорити стримано та виходить не дуже. Мене розпирає від образи та гніву на батька, матір та ситуацію в цілому. Як взагалі вони могли подумати, що я покину Микиту та пов'яжу своє життя з нелюбом?

— Оксано, не пащекуй! — гарчить батько і я здригаюся. На очі навертаються сльози. Ну чому у мене не може бути такої сім'ї, як у Зоряни?

— Та хіба я… — батько перебиває мене на пів фрази та каже:

— Нічого не хочу чути. Приходь негайно. У мене до тебе розмова. Термінова!

Відповісти я теж не встигаю, бо він скидує виклик і в слухавці чуються лише гудки. 

Як же мене це дістало! І чому я одразу не поїхала з Микитою до Англії? Боягузка!

Я відкидаюся на подушки й накриваю обличчя ковдрою. Хочеться закутатися в неї та плакати. Але в мене навіть на це немає сил. Я просто спустошена від батькового ставлення, його слів та розуміння того, що ми ніколи не зможемо стати справжньою сім'єю. 

— Ти чого ще в ліжку? 

В мою кімнату вривається Зоря і відразу застрибує на ліжко та стягує з мене ковдру. 

— Гей, ти чого? — запитує, бачачи мої заплакані очі. 

— Нічого. — шморгаю носом та відводжу погляд. Їй не зрозуміти, як це, коли тебе не люблять власні батьки. 

Зоря відпускає ковдру та влягається поруч, обіймає мене, приклавши свою голову мені на плече. 

— Все буде добре, Ксенько. — її голос звучить тепло та м'яко, заколисує. І я вже роздумую, а чи не забити на все й не влягтися спати. — Ми впораємося з усім. Обіцяю. 

Мені так хочеться вірити їй, і знати, що все це лише дурнуватий сон. І що прокинувшись я зустріну не суворого чоловіка, котрий все дитинство мене ігнорував, а зараз бажає насильно видати заміж задля власної вигоди, а добрий, люблячий тато, котрий ладен світ перевернути задля своєї донечки. 

— А тепер витирай сльози та гайда снідати. У нас ще за планом зустріч з тим красунчиком.  

— Я й забула. — шепочу. 

— Я тобі забуду, — грозиться подружка та голос у неї веселий, завзятий. Вона дуже хоче побачити Нестора й познайомитися з ним, адже він їй сподобався. Я цього звісно не розумію, адже вона його ще навіть не бачила, але така моя Зоряна. 

— Може не сьогодні? Мені ще до батька їхати. 

Бажання кудись йти зовсім немає. Але знаю, що краще вирішити проблему одразу, аніж чекати дива. Зрештою, ні батько, ні мати не можуть змусити мене зробити те, чого не бажаю.