Шлюбні ігри

Було зрозуміло, що договору підписано не буде. Дипломати знову щось напартачили. Михайло зняв фуражку і витер з чола піт, бо увесь той час, коли на всіх віртекранах Землі транслювався його корабель і масивна шипаста куля верестійців, а також його обличчя (хоч і в самому кутку екрана, але все ж таки!), він сидів прямо, суворо звівши брови й демонструючи непохитну впевненість і силу. В іншому кутку екрану хиталося мерехтливе лице вродливої верестійки, яка була капітаном корабля інопланетян.
«Як можна? Така... е-е-е... юна істота, а вже капітан корабля?» - думав Михайло.
- Увімкнути захисне поле, активувати гармати першого та другого рівнів, готовність номер один, чекати команди! – наказав він.
Хлопці по правий та лівий бік від нього зарухали важелями, почали натискати кнопки та глухо щось бурмотіти в мікрофони, виконуючи наказ.
- Координати корабля плаваючі, - повідомив Сергій, котрий відповідав за наведення на цілі. – Таке враження, що він хитається з боку в бік, як листок на вітрі. Треба наведення кількох гармат.
- Виконуй, - погодився капітан і знову почав розглядати ідеальне обличчя верестійки.
Вони були схожі на людей. І коли вперше проявили себе, то людство зраділо тому, що прибульці гуманоїдного типу. Ці всі страшні фантастичні оповідки про прибульців з мацальцями, з шістьма головами і сімома очима, чи як там писали в книгах оті дурбелики, описуючи альтернативне розумне життя, Михайла завжди дратували. Він не любив фантастику. Бо реальне життя було в сто разів крутіше, хаотичніше й страшніше.
Верестійка Михайлові сподобалася. Ще тоді, коли він вперше її побачив на екрані. Тендітну, милу, схожу на Людочку Швиданенко, в яку він був закоханий на першому курсі Академії. Людочка на другому курсі успішно вискочила заміж, зараз мати двох милих діточок, і закоханість Михайла давно минула, але отой настрій, піднесення, вируючі емоції й гормони досі пам’яталися.
Капітан роздратовано хитнув головою, неначе відганяючи непрохані згадки, які заважали підтримувати навколо себе ореол мужнього й залізного космічного вовка, якого боялися всі підлеглі та навіть дехто з начальства. Він довго й наполегливо створював собі таку репутацію, яка ґрунтувалася не лише на словах чи візуальній відповідності образу, його знали й поважали як справді людину, що знає свою справу.
Бої на Марсі, важкий переліт крізь астероїдне поле Закинутого Бранту, врятування заручників на планеті Кривс, коли ніхто з капітанів не ризикнув туди полетіти. А він полетів, і вів корабель впевнено і вправно, бо пам’ятав про людей, які чекають порятунку.
І от тепер його послали відвезти дипломатів налагодити відносини з верестійцями, які ніяк не йшли на контакт, не підписували взаємовигідну угоду з Землею уже кілька років, уникаючи пропозицій та переговорів.
А цей контакт потрібен був Землі! Бо Марс також плів свої інтриги, присилав до прибульців усе нових і нових послів. І хоча постійно отримував відмову, від спроб не відмовлявся.
Після отримання незалежності червона планета розвивалася шаленими темпами. І якщо вони перші отримають цей договір, Земля залишиться далеко позаду в розвитку технологій, стане придатком молодої та агресивної цивілізації Марсу.
Верестійці були дивними. Вони прилітали на дипломатичні зустрічі, розмовляли, все вислуховували, ввічливо відмовляли, а потім, коли корабель землян відлітав подалі, знищували його. Пояснювали це словами: з цими людьми ми не хочемо мати справу. Спочатку земляни пробували опиратися, навіть завдавали ударів у відповідь. Все марно - це було як укуси комарів, бо верестійці мали неперевершені технологічно оснащені кораблі. В цей політ Михайло збирався, як у свою останню путь. І зараз ця путь почнеться.
- Зараз буде атака на флагманський корабель! – скрикнув Ральдо Вампір, який на кораблі працював оракулом.
Цю посаду ввели нещодавно, і він дуже старався. Сприйняття почуттів та точне передбачення кількох попередніх хвилин – це вже був дуже високий рівень професіоналізму. Таких цінували. Іноді ці хвилини рятували життя тисячам людей.
- Увімкни екран верестійки! – наказав Михайло.
Він розумів, що якщо верестійці вистрілять, вони всі загинуть.
На екрані з’явилось вродливе обличчя жінки. Вона запитально глянула на нього.
- Навіщо ви зв’язалися з нами? Ми все обговорили з вашими дипломатами. Нам немає сенсу бути з вами. Ці люди нам не підходять!
- Не чіпай мого корабля і моїх людей, чуєш ти, стерво! - зарепетував Михайло.
Йому нічого було втрачати, все одно вони всі загинуть. То хоч висловити усе, що накопичилося в нього на серці за ці два дні, коли верестійці всю душу вимотали і дипломатам, і військовим.
- Чого вам треба? Ну от чого вам треба? Наші дипломати запропонували дуже гарні умови співпраці! Та якби ми об’єдналися, Земля та Верест, то ця частина галактики була б наша! І ніяка агресія та війни нам не загрожували б ще тисячі років. А ви! Сидите у своїх шипастих шкаралупах! Світу білого не бачите! От ти, така гарна, вродлива, ідеальна! Чого тобі треба? Чого ти хочеш? Ми б усе зробили, аби об’єднатися з вами!
- Я шукаю нареченого, - раптом сказала верестійка. – Ти будеш моїм нареченим?
Михайло поперхнувся на лайці, яка мало не вилетіла з його рота. Всі в кораблі завмерли й дивилися на пару – верестійку та землянина, що втупилися через екран одне в одного: верестійка зацікавлено, а Михайло розгублено.
- Що? Не зрозумів, - пробурмотів капітан.
- Всі ваші дипломати дуже старі, мені не подобаються. А ти молодий і вродливий. От з тобою я підпишу договір про контакт і співробітництво. Станеш моїм нареченим?
Верестійка говорила серйозно.
- Якщо ви погодитеся, контакт і договір буде підписано, - раптом прошепотів оракул.
Михайло впав у ступор. Він мав жінок, міг завести інтрижку на якійсь планеті, де вони зупинялися з командою на деякий час, але... наречена? Він ніколи й не думав про одруження, молодий ще, всього п’ятдесят земних років! От, може, через років сто, коли зробить гарну кар’єру...
- У нас будуть гарні діти, Михайле, - промовила верестійка. – Мене звати Людеміана.
Через кілька років Земля та Верест разом почали освоювати космос та співпрацювати у різних сферах діяльності. А в Михайла підростав син. І він ні на мить не жалкував, що сказав тоді «так». Погодьтеся, шлюбні ігри верестійців сягають воістину космічного масштабу.