Розділ I

Іванка сиділа, скрутившись калачиком на дивані, обгорнута в ковдру, з ноутбуком на колінах. Кава давно охолола й стала більше схожа на чорнильну воду, ніж на щось, що колись зігрівало душу. Очі боліли від безкінечного гортання сайтів із вакансіями. Реклами, курси, чарівні пігулки від бідності й нескінченні вимоги: три роки досвіду, дві мови, сертифікати, портфоліо, диплом Гарварда, і,бажано, телепатія.

Вона зітхнула й відкрила ще одну сторінку. Око зачепилося за щось… підозріло утопічне:

"Потрібен організатор весіль / сваха. Вимоги до претендентів: комунікабельність, стресостійкість, готовність до переїзду (у разі потреби). Досвід необов’язковий. Офіційне працевлаштування. Заробітна платня — 100 000 грн/місяць."

— А ще, мабуть, вміння розмовляти з єдинорогами, — пробурмотіла Іванка, потягнувшись до чашки. — І сертифікат з чаклунства прикріпіть.

"Але ж сто тисяч… І без досвіду? Це або шахраї, або такий жарт долі. Та, врешті, що мені втрачати?"—подумала жінка. Машинально відкрила файл резюме, трохи підкоригувала опис попередньої роботи у кафе (прибрала "звільнилася через алергію на клієнтів"), додала про "відповідальність і любов до людей", натиснула "надіслати" — і видихнула.

****

Надворі вже сутеніло, коли вона вийшла з дому. Дорога до дитсадка займала десять хвилин, а знайома руда шапочка племінниці вже маячіла біля воріт.

— Тьотю Іванко! — закричала Іринка й кинулася в обійми.

— Привіт, сонечко. Як ти сьогодні?

— Ми ліпили ведмедів з пластиліну! Мій вийшов кривий, але я йому зробила шарфик і назвала Борщиком!

— Молодець.— похвалила Іванка, забираючи з рук племінниці її поробку. 

Дорога додому очікувано зайняла трохи більше часу, ніж хотілося б жінці. Та, нарешті, вони дійшли додому й зайнялися домашніми справами.

— Іванко,— мовила мала, — давай спечемо печиво для мами? Ну будь лааааска, я обіцяю багато не їсти солодкого наніч, я лише маму хочу потішити. — додала дівчинка, зауваживши, що тітка вагається. 

Іванка вкотре зрозуміла, що не може встояти, коли погляд малої хитрюжки стає таким благальним.

— Добре, — зітхнула вона. — Але спочатку ти з’їсиш всю миску супу. 

Дівчинка кивнула в відповідь, а вже за півгодини в квартирі запахло ваніллю й корицею. Іванка місила тісто, а Іринка старанно вирізала формочками сердечка та зірки. Перша партія випічки вже підрум’янювалася в духовці, коли почулись кроки в коридорі.

— Я вдома, — втомлений голос Оксани, старшої сестри, змусив Іванку озирнутися.

— Як твій день? — спитала вона, витягаючи деко.

— Як завжди.— відповіла сестра, обіймаючи свою доньку. — Звіт, скандал з постачальниками, кави не було, хтось вкрав мій йогурт з холодильника. І ще ціни на молоко знову підняли. 

Оксана зняла верхній одяг, підійшла до столу й, сіла за стіл, де на неї вже чекали печиво з чашкою ароматного чаю. 

Іринка тим часом влаштувала мамі персональну виставу з ведмедем Борщиком у головній ролі. Потім отримала свою порцію обіймів і поцілунків, і, втомлена, заснула на дивані поряд з Оксаною. Дівчинка навіть не поворухнулась, коли та перенесла її в кімнату на ліжко.

— Знову не вистачає на комуналку, — тихо сказала Оксана, коли вони залишилися на кухні вдвох. — Я сьогодні дивилася рахунок — він очікувано велетенський. А ще ж за харчування в садочку платити. — Оксана приречено зітхнула. 

В кімнаті запанувала тиша. Іванці самій було неприємно сидіти на шиї в сестри, яка була змушена одна виховувати доньку, проте, за місяць пошуку роботи, вона так нічого й не знайшла.

— Я подалась на дивну вакансію, — обережно мовила Іванка. — Сваха. Ну, організатор весіль. Зарплата — сто тисяч, умови — як з книжки "Як заманити довірливих"…

— Ти жартуєш?

— Хотіла б. Там написано, що досвід не обов’язковий, головне — комунікабельність і стресостійкість. Ще б навичку не вбивати замовників очима вказали. Але я подумала, що гірше вже не буде.

Оксана підперла щоку рукою й кивнула. 

— Не знаю, не вірю я в подібні подарунки долі. Більше на скам схоже. Жінки ще трохи поговорили про те, на чому можна зекономити й пішли спати, в надії, що наступний день буде більш вдалим.

*****

Ранок почався, як завжди, з того, що Оксана бідкалася над кавоваркою, намагаючись одночасно вдягнути джинси  й знайти сережку. Іванка у кухні готувала бутерброди для Іринки, а потім — гребінець, рюкзак, колготи, шапка, вода, пакет із запасними шкарпетками…

— Я не знаходжу свою сережку! — голосно обурювалась Оксана з ванної. — Мабуть, знову впала в простір між вимірами під раковиною!

— Там же вже повна кімната наших речей. Може, влаштуєш археологічну експедицію? — крикнула у відповідь Іванка.

— Не смішно! — але в голосі сестри все ж  було трохи сміху.

Коли Оксана нарешті вискочила за двері, залишивши за собою аромат парфумів і звук каблуків, Іванка лишень починала одягати  Іринку. Згодом і вони спустилися сходами. Біля під’їзду їх зустрів мокрий асфальт і калюжі після нічного дощу.

— Можна я перевірю, чи ця калюжа мені по коліна? — з надією в голосі запитала Іринка.

— Абсолютно точно не можна, — рішуче відповіла Іванка. — Взуття у тебе одне. І штанів сухих — півтора.

— Але наука…

— Наука почекає до прання.

Вони вже майже дійшли до повороту, коли в кишені Іванки задзвонив телефон. Невідомий номер. Жінка машинально відповіла:

— Алло?

— Доброго ранку, пані Іванно. Мене звати Олеся, я телефоную щодо вашої заявки на вакансію свахи — організатора весіль. Чи зручно вам зараз говорити?

Іванка зиркнула на Іринку, яка саме зосереджено розглядала черв’яка на тротуарі.

— Ну, я щойно врятувала дитину від самознищення в калюжі, тому… так, зручно.

— Прекрасно. Маю кілька запитань. Перше: як ви ставитесь до використання магії у шлюбних церемоніях?

— Залежно від масштабу. Якщо це скромна левітація букетів — ок. Якщо зливи жаб — я би попросила інструкцію.