11 розділ

Я вийшла з ресторану і пішла у бік зупинки. Я плакала. Перехожі оберталися, а я приховувала сльози та взагалі все обличчя. Шлюби з розрахунку - це не завжди ідеально. Це переважно шлюб, побудований на сирій повазі. Я хочу любові, від якої я літатиму, яка обдарує мене крилами. Можливо, зовсім недалеко ходить моя доля, мiй чоловiк, з яким у мене могло бути ідеальне життя, а на мою голову нав'язалися ці багатії. Це не чесно.

Поруч зі мною зупинилася машина Саші. Він відчинив вікно і подивився на мене. Я кинула на нього холодний погляд і намагалася не показувати своє обличчя, через сльози, вся туш була розмазана по обличчю.

- Може відвезти?

- Я прийду сама.

- Я підвезу.

- Нi я сама.

- Hi, я відвезу. - він ще надумав сперечатися зі мною.

-Так. - в цей момент почався дощ, м-да, чудово, чому тебе не було, коли вiдбулася ця чортова зустрiч?

Я була дуже зла, через дощ менi довелося сісти в машину.

- Що ми будемо робити? - я перша розпочала розмову.

- Раз вони так хочуть весілля, то тиснутиму на батька, щоб ми жили окремо, - він замовк і подивився на мене, - я теж свободи хочу.

Я посміхнулася і обернулася до нього. Саша потягся до бардачка, дістав звідти серветку і простяг менi.

-Заспокойся все буде гаразд, буде нам свобода, - як я зараз хотіла почути ці слова, але тільки від батьків.

Я дістала люстерко і почала витирати туш. Ми під'їхали до будинку та вилізли з машини. Біля під'їзду ми побачили батьків, я зупинилася, а Саша пішов уперед. Він почав щось бурхливо ïм говорити, але я нічого не могла почути, бо стояла далеко від них.

Я підійшла ближче.

-... знаєш, що, тату, - Саша пiдiйшов до нього ближче, - ти i так позбавив мене волі, і продовжувати жити з тобою далi я не збираюся.

- Та куди ви подiнетесь, - його батько посміхнувся, - весілля 1 червня, і ви житимете з нами!

Я почала схлипувати сльози. Ну що, Віка, все своє життя ти будеш жити в ув'язненні з багатіями, які думають про себе в першу чергу, а думка iнших ïм не важлива, навiть власного сина. Я швидко пройшла повз батьків і зайшла до під'їзду. Підійшовши до ліфта, я дала волю емоціям, скотилася по стіні, уткнувшись в коліна я почала голосно плакати. Я здивована ïх наполегливості.

Я відчула легкий поштовху плече і повернулася, поряд сiв Сашко, вiн залiз руками у своє волосся, і було видно, що він намагається щось вигадати.

- М-да, не таке я собі життя уявляла після того як закінчу школу! - я набралася повітря і почала витирати сльози.

- Не ти одна. - Саша усміхнувся, - я планував одружитися в 20-22 років, але не в 18, і то через батька.

- Значить, ми все-таки одружуємося? - я сумно подивилася на нього.

- Так, - він зітхнув, - але ж я обіцяв тобі розлучення.

- Я не зможу грати півроку роль турботливоï та люблячої дружини! - я посміхнулася і підвелася з підлоги.

- Та й я не обіцяю бути хорошим чоловіком, та й взагалі, - він пiдвiвся з місця і посміхнувся, - покажемо батькам, що ми не підходимо один одному і вони зрозуміють, чому ми розлучаємося.

- Ага, - я натиснула кнопку виклику ліфта, - думаю, вони нам розлучитися не дозволять.

- Значить, нехай насолодяться нашим "солодким" ЖИТТЯМ, - вiн показав лапки в повітрі, - а потім зруйнуємо їх стереотипи розлученням.

Ми увійшли до ліфта і Саша натиснув на кнопку нашого поверху.

- Бувай, - я помахала Сашку і пішла до своєї квартири. 

- До зустрічі. - він увійшов у квартиру і грюкнув дверима.

Аліси ще не було, от і славно, можу в тиші розпочати підготовку до іспитів. Я набрала купу підручників і лягла на диван, може хоч це відверне мене від цієї суєти.

- Віка! - Аліса трясла мене за плече.

Я підвела голову і подивилася на годинник, година ночi, чорт забирай, я знову заснула за підручниками.

- Ти тільки прийшла? - я встала з дивана та почала збирати підручники.

- Так! - Аліса світилася вся від радості.

- Ну ... розповідай, як усе минулося? - я сiла обійнявшись з підручниками на диван і подивилася на неї.

- Ну, спочатку ми пішли в ресторан, дізналися про один одного ближче, i  виявляється , вiн дуже хороший хлопець, і не такий, яким він себе показує. Після ресторану ми поїхали додому, та бiля пiд'їзду вiн мене поцілував, та запропонував зустрічатися! - подруга почала стрибати вiд щастя на дивані.

- Вітаю! Я дуже рада за тебе! - я мiцно обійняла подругу. Хоч у когось все відбувається за коханням і як же я ïй, чорт забирай, заздрю,

- Ти досягла свого!

- А у вас, як усе пройшло? - я сумно подивилася на неї.

- Все пройшло не як ми планували, - я зітхнула, - весілля буде точно, але ми будемо жити з його батьками та вiльного життя мені, як і Сашку не бачити.

- Ви ж розлучитися хотİли? - Аліса зітхнула з подивом.

- Ми сподіваємося, що в нас все вийде, - я легко посміхнулася і встала з дивана, - гаразд надобраніч.

Я зайшла до кімнати. Голова була порожня, я просто хотіла спати. Я лягла на диван, накрилася пледом, заплющила очі і швидко заснула. Променi сонця світили мені у вічі. Розплющивши очі, я знову їх заплющила, ну навіщо ж так сліпити. Я сповзла з дивана та пішла на кухню. Поглянувши на годинник, я пішла до кулера, щоранку мене мучить спрага. Зараз 11 ранку Аліса ще спала, а я не могла знайти собі заняття. Взявши книгу, моє тіло лениво впало на диван.

Зі світу фантастики мене повернув дверний дзвінок. У цей момент прокинулася подруга, вона пішла у ванну вмиватися. Я відчинила двері і побачила Сашу.

- Чого хочеш? - одразу випалила я.

- Ми ж з тобою два квитки виграли, - Саша дістав їх із задньої кишені, - і він сьогодні.

- І що ти хочеш від мене? - я підняла брову.

- Не дури, Вік, виграли ми, значить ми й зходимо, - він насупився, - повиннi ж ми хоч якось налагодити спільну мову, нам жити з тобою ще півроку під одним дахом, з такими успіхами ми повбиваемо один одного.