9 розділ

За столом я почувала себе напружено. Батьки з посмішками обговорювали майбутне весiлля, навіть не говорячи з нами. Я заглибилася в себе, уявляючи своє майбутне життя з Сашком. Як він приходитиме додому п'яним або я знайду у нього помаду на його сорочці, а саме так і буде. Саша любить розважитися або ж покувиркатися з якоюсь бабою. Не таке я собі уявляла майбутне. Я мріяла вийти заміж за коханням і назавжди.

- Вік! - мама штовхнула мене в плече.

- Аа... - я повернулася до реального світу і оглянула всіх, щоб зрозуміти всю обстановку.

- Куди ти збираєшся вступати в майбутньому, Вікторіє? - звернувся до мене батько Сашка.

- Я? А.. - чомусь я забарилася, хоча точно знала свою вiдповiдь, - я збираюся вступати до медичної.

Я не могла контролювати свою мову, мабуть це через нерви.

- Чому саме туди? - чоловік підняв брову.

- Ну... - мої очі забігали, - рятуватиму життя людям.

Чоловік усміхнувся і подивився на мого батька, мабуть, я щось не так сказала, та й все одно якось, головне, щоб вони передумали про весілля. Вечiр добiг кiнця, на моє щастя. Ми проводили гостей, якщо ïх так можна назвати, і я почала допомагати мамi прибирати зі столу. Тато зайшов на кухню і поставив поряд зі мною тарілки, які треба було помити.

- Тату, нам треба серйозно поговорити, - я закрила кран розвернулася до нього. 

- Добре, - тато сперся на стільницю.

- Я не хочу виходити заміж! - я схрестила руки на грудях.

- Розмова закiнчена, - батько розвернувся і вийшов із кухні.

- Ну тату, - я пішла за ним, - мiй наречений теж не хоче весiлля. Адже ви не можете вирішувати все. Нам треба разом жити. Це назавжди. Поміркуй.

- Вік, я думав, ти досить мудра і зрозуміла, чому я так роблю...

- Щоб я була щаслива і бла бла бла, - я не витримала і перебила його.

- Не розмовляй зі мною так! - крикнув батько, вiд чого я здригнулася.

- Я, мабуть, поїду, - я попрямувала до виходу, попутно взявши свій клатч.

-Звичайно, поїдеш... Поїдеш до свого чоловіка. Я навіть зупиняти тебе не стану, - сказав батько, я обернулася і подивилася в його очі.

Я грюкнула дверима i пiшла до машини, пускаючи сльози. Як він може так чинити і поводитися зі мною, як iз дочкою.

Додому я приïхала швидко. Майже на входi мене зустріла Аліса з широкою посмішкою, але побачивши мої сльози, її обличчя стало серйозним.

- Все погано? - ми сіли з подругою на диван, і я прийняла лежаче становище.

- Мій наречений - Сашко, - одразу вiдрiзала я, щоб вона зрозуміла, наскільки все погано.

- Що? - Аліса схопилася з дивана.

-Мiй наречений - Сашко, - спокійно повторила я, дивлячись подрузі у вічі.

- Та бути такого не може! - гукнула вона.

- Виявляється, може, - я зітхнула і пішла в свою спальню.

Я зовсім не знала, чим себе зайняти, мої думки були про весiлля. Може, Саші все ж таки вдасться поговорити з батьком і нічого не буде, вперше я сподіваюся на нього, зараз вiд нього залежить все мое майбутне.

За вікном було вже пізно і мене хилило в сон. Я сиділа за робочим столом і обмірковувала, як усе скасувати.

Хтось старанно дзвонив у дзвінок, що змусило мене прокинутися. Я задрімала за  столом, вiд чого страшно боліла шия. Поглянувши на годинник, Я переконалася, чому не відкриває Аліса, зараз лише 10 ранку, у вихіднi подруга спить до обіду. Я пішла до дверей i вiдчинила ïх.

- А що цього разу дзвониш у дзвінок? - я подивилася в блакитні очі, - я звикла, що ти  входиш без стуку. Саша посміхнувся.

- Якщо ти мене зустрічатимеш так постійно, як минулого разу, - Саша запустив руку у своє волосся, - то заходитиму без стуку.

- Козел! - прошипiла я.

- Пустиш мене? - Сашко став серйозним.

- Заходь, - я пропустила його і зачинила двері. 

Він сiв на диван i закинув ноги на столик для кави.

- Не знущайся з мене! - я скинула його ноги і стала навпроти.

- Я поговорив із батьком! - Сашко дивився менi у вiчi.

- Ну? - не вгавала я

- Я домовився, - він вiдвiв погляд, а на моему обличчі з'явилася широка посмішка.

- Правда? Я не вірю своїм вухам. Дякую, - я стрибала від щастя.

- Та немає за що! Весілля у червні, це правда рано, - Саша глибоко зітхнув, - у липні було б краще.

- Ти знущаешся?! - я не вірила своїм вухам, вони у мене почервоніли, та у мене все обличчя від злості почервоніло. 

- Ні. Я цілком серйозно, - на моїх очах з'явилися сльози, і я їх не стримувала.

- Ти дурень! - крикнула я і впала поряд з ним, - йди, прошу.

Дверi голосно грюкнули, i я почала ридати. Аліса увійшла до вітальнi i сiла поряд.

- Хто приходив, - сонним голосом запитала вона.

-Саша, - я почала витирати сльози.

- Навіщо? - подруга підняла брову  

- Весілля у червні, - я почала плакати.

Аліса глибоко зітхнула і обійняла мене. "Я не хочу виходити замiж" волала я. Подруга дала менi валеріанки, і я почала заспокоюватися. У двері знову пролунав дзвінок, і Аліса пішла вiдчиняти.

- Передай своїй подрузі, що репетиція сьогодні о 3-й, - почула я.

Я пішла до кімнати i зачинилася там. Мабуть, не виходитиму звідси до кінця дня. Не буду я танцювати, не хочу бачити цього виродка. Настав день балу. Аліса вмовила мене піти на нього.

Вiдтрепетувавши з Сашею ще раз, ми були готові виступати.

-  Головне в танці - пристрасть, танець без пристрасті - лише гiмнастика, - кричала нам Ганна.

Та як я можу вкласти в танець пристрасть, коли відчуваю огиду до партнера. Ми стояли за лаштунками, я страшенно хвилювалася. На баттл приїхали мої батьки, і батьки Саши, щоб подивитися на майбутніх молодят, це їхні слова.

Підійшла наша черга, я набралася духу, ну добре, Саш, покажу я тобі свою пристрасть, але тільки заради перемоги. У залі згасло світло, і я вийшла на сцену, зайнявши свою позицію.

Заграла музика. "Ну що, поїхали!" прошепотіла я собі. Музика затихла, я лежала на сцені, була глибока тиша, я чула лише своє дихання та серцебиття. Це кінець. Ми програли. Саша пiдiйшов до мене і простяг руку. Ми оглянули весь зал. Люди почали вставати та аплодувати, були чутні свисти. Я широко посміхнулася і глянула на Сашу, той теж був задоволений.