Глава 27. Ден

Я прокидаюся рано. Не тому, що виспався. А тому, що мозок не вимикався всю ніч. Кіра… її губи, її погляд, те, як вона прошепотіла «на добраніч» після того поцілунку.

Чорт, я навіть уві сні її обіймав.

На кухні вже пахне кавою, але я її не торкаюся. Щойно відкриваю телефон, надійшло повідомлення від Артема:

«Зібрав досьє. Надсилаю файл. Коротко: Костянтин Філіпов. Молодший брат Ігоря Філіпова. Того самого»

Я перечитую рядки кілька разів. Потім — вдихаю повільно. Відставляю чашку. Напруга накочує хвилею.

Брат Ігоря.

Того виродка, що п’ять років тому намагався зруйнувати моє життя, хто досі намагається відібрати мою компанію.

Того, з ким я воював у судах і пресі зовсім нещодавно. 

Мій ворог. Лютий ворог.

І тепер його брат сидів із Кірою в лікарні, тримав її за руку, телефонує їй щодня.

Мене знову накриває хвиля люті. Не чекаючи, я йду до неї.

Стукаю. Відчиняє сама. У спортивних штанах і футболці. Беззахисна. Розпатлана. Гарна — до безумства.

Але я вже не м’який.

— Нам треба поговорити, — мій голос жорсткий.

— Денисе, я якраз збиралася вийти до сніданку…

— Це важливіше за сніданок, — перебиваю. — Костя. Хто він тобі?

Вона знічується, але не відводить погляду.

— Друг, ми вже є це обговорили. Ми знайомі ще з коледжу. Зустрічалися, але я припинила це. Він був поруч у складний період. І він мені не байдужий.

Я відчуваю, як у мені все напружується.

— Його прізвище — Філіпов. Брат Ігоря Філіпова. Мого кревного ворога.

Кіра на мить блідне, губи розтуляються.

— Вони не спілкуються.

— Тобто ти знала це? — ще сильніше шокуюся.

— Здогадувалася… Він казав, що в нього є брат, з яким він не в ладах. Я припускала, що це може бути той самий Ігор. Але не була впевнена. Чи один пес Рябко?

— А тепер впевнена. І ти не будеш із ним спілкуватися. Навіть як з другом.

— Що?

— Ти мене почула. Він — небезпечний. І все, що пов’язане з тією сім’єю, — токсично. Я не дозволю, щоб хтось із них наближався до мого дому, до мого життя. А тим більше — до моєї дружини.

Кіра випрямляється. Голос стихає, але кожне слово — різке, як лезо.

— Я не твоя власність, Денисе. І не твоя маріонетка. Я погодилася на договір, але не на в’язницю. Якщо я хочу поговорити з другом — я це зроблю. Не твоя справа.

— Це моя справа, доки ти носитимеш моє прізвище.

Моя щелепа стискається. Я ледве стримуюся.

— А після року я піду з цього дому і вийду за нього. За Костю, — додає вона і дивиться мені в очі, мов виклик.

Тиша. Кров вдаряє в скроні.

Я крокую ближче, нахиляюся до неї — майже впритул.

— Після року — роби, що хочеш. Хоч заміж хоч за чорта. Але поки між нами діє контракт — ні слова з ним.

Зрозуміла?

— Ні. Ти мене зрозумій. Я не дозволю комусь контролювати мої дії.

— Тоді ти не зрозуміла, в що вляпалася, — прошипів я і розвернувся, грюкнувши дверима.

Я йду, залишаючи за собою її серце і власну стриманість, розбиті об один і той самий уламок — Філіпов.

Я виходжу, грюкнувши дверима, так що в стіні дзвінко здригається стара картина. Йду довгим коридором, не зупиняючись. Повітря здається надто гарячим, у голові шумить, пальці рук стискаються в кулаки — до болю. Я не пам’ятаю, коли востаннє злився так сильно.

Костя. Її «друг». Її майбутній наречений.

Брат того виродка. І вона мені це сказала в обличчя, без сумніву, без страху.

Ця дівчина... така божевільна. І така чесна. І саме це виводить мене з себе.

Чорт забирай. Я ж мав усе під контролем. Контракт. Плани. Обмеження. А тепер я ревную, ламаю об стіни двері і хочу знищити будь-кого, хто підійде до неї ближче, ніж на три кроки.

На першому поверсі вже чекає охоронець. Мовчазний, у темних окулярах, як завжди. Але сьогодні я не просто проходжу повз.

Я зупиняюся, наближаюся впритул.

— З цього моменту, — кажу тихо, але жорстко, — якщо побачиш отого Костю Філіпова поблизу Кіри — заблокуй. Чітко. Без агресії, але рішуче.

— Так, пане Денисе.

— І не тільки вдома. В лікарні, в місті, де завгодно. Він не має до неї навіть наближатися. Зрозумів? І одразу повідомляй мені, якщо він з’явиться.

Охоронець киває, не ставлячи питань.

А я виходжу на вулицю — розпечене сонце обпікає шкіру, але воно не палить сильніше, ніж те, що вирує всередині.

Філіпов.

Це прізвище більше ніколи не має звучати поруч із її іменем.