Глава 3. Ден

Зараз 

— І весілля, як розумію, треба якнайшвидше, — здогадуюся, дивлячись на дівчину. Відчайдушна. Коли дідусь сказав мені приглянутися до Кіри Олійник, я поставився до цього скептично. Втім, як і до інших наречених.

Вони з мамою мене вже конкретно дістали. Все вишукують ідеальну невістку. І якщо з кандидатками мами все ясно: намальовані силіконові дочки її подруг, то Анатолій Михайлович Тимчук щоразу мене дивує неординарністю. Першого разу запропонував мені фінансового генія Ольгу Малковську. Жінка-кар’єристка, на чотири роки старша за мене. Що старша — не проблема. Але в нас з нею, окрім роботи, взагалі нічого спільного. Надто вона вже зациклена на цифрах і графіках. 

Потім радив придивитися до подруги дитинства Алки Міцковської. Але Алка для мене — свій пацан. Я не уявляю її в ролі своєї дружини. Навіть своєї дівчини. Навіть просто дівчини. Вона — дружбан, як Стас, як Антон.

А тепер ось — Кіра. Кіра — темна конячка. Я знав лише про їх проблеми з грошима і що вона освічена молода дівчина. Все. Ми мали познайомитися на цій вечірці. Проте, коли я її вперше побачив… Ні, я не сперечаюся, вона вродлива. Висока, струнка, пшеничне волосся по пояс і неймовірні очі небесної блакиті. Тонкі риси обличчя, алебастрова шкіра, пухкі вуста. Є на що подивитися і навіть задивитися. Але сьогодні тут було повно красивих дівчат. Вона здалася мені сором’язливою і надто простою, тож привітавшись і побажавши гарно провести час, я покинув її товариство. 

Потім мав суперечку з мамою, де вона вкотре нагадала мені про дибільний заповіт тата. Це ж треба було до такого додуматися? Контрольний пакет акцій нашої бізнес-імперії перейде до мене лише тоді, коли я одружуся. А доти ним керуватиме його заступник Філіпов Ігор. Тобто він фактично не змушував мене одружуватися, але й виходу не залишив. З Ігором в мене свої рахунки. Звісно, татові про це було відомо. Не дістав мене при житті, то зумів це зробити після смерті.

І саме цю розмову, я так здогадуюся, і підслухала Кіра. Не просто почула, а змогла знайти свій зиск. Коли вона прийшла до нас з хлопцями і попросилася зіграти з нами, я і уявити не міг, які козирі в її рукаві. Це здавалося нагодою повеселитися. Тим паче, коли вона запропонувала грати на бажання. Хто ж знав, яке в неї бажання. І ось ми тепер тут, в точці, де говоримо про весілля. Шокуючий поворот подій. Але я дозволяю життю прийняти цей новий курс. Фіктивна дружина на рік — це краще, ніж давати обіцянки вірності чужій людині, які я не збираюся стримувати. Мені потрібна воля, потрібен мій бізнес, а не істерична половинка вдома, яка вимагатиме від мене кохання, якого нема і не буде. Нав’язані ролі — це не для мене. Якщо одружуся, то лише за власним вибором.

— Авжеж, — киває вона. — Операція вже на наступному тижні, тож…

— Згода. Проте є ще умова. Про те, що шлюб фіктивний, не знатиме ніхто. Взагалі ніхто. І ми підпишемо договір, в якому буде чітко вказані наші зобов'язання. Жодної води. 

— Так, звісно. Я називатиму тебе “партнер”, — її очі сяють радістю. От реально. Завжди думав, що це просто художній зворот, але очі Кіри справді сяють. Нарешті я розумію, що це означає. 

— Ти називатимеш мене “коханий”, — виправляю я. Уперше за довгий час відчуваю, що гра, яка починається, може бути цікавою.

— Як тобі буде завгодно, — усміхається. — Але спати я з тобою не буду. Це лише договір.

— Розберемося. Зараз ходімо, потанцюємо, поспілкуємося при людях, щоб всі вірили, що між нами щось закрутилося.

— В сенсі розберемося? — вигукує вона і зупиняється. — Дене, я тобі кажу серйозно! Між нами нічого не буде!

— Кіро, заспокойся! Не захочеш, то не буде. Розслабся. Ходімо, — усміхаюся я. 

Це ти зараз так кажеш, коли вся на стресі і в думках про проблеми. Коли ж усе стабілізується і ти заспокоїшся, іншої заспіваєш. Ще жодна жінка не відмовляла мені. Тому й потрібен контракт, щоб через рік ти не відмовилася від своїх слів і зіграла розлучення, як домовлялися. Досвід мене навчив: жінки часто змінюють правила гри, коли їм це вигідно. Не хочу, щоб через зайву мою усмішку ти закохалася і зруйнувала ідеальний договір.