Глава 1. Кіра

— Що ж, я програв… Кажи своє бажання, — в цю мить у його очах така байдужість і розслаблення. Звісно, він не чекає від мене нічого, що може його зацікавити. Я для нього майже невидимка. Але це лише поки.

— Одруження, — відкинувшись на спинку крісла з переможним блиском у очах, в кожному жесті, кажу я.

— Що? Чиє? — він явно не розуміє, про що я. Зараз поясню.

— Наше. Ти зі мною одружишся. Ось моє бажання.

Вираз обличчя Дениса слід було бачити. Суміш шоку і спантеличення, нерозуміння, навіть невіри собі. Напружуюся, щоб бува не втратити маску крутої, бо насправді сама мало знаю, в що лізу. План був гарний лише в теорії. І насправді мені дуже ніяково, я стаю собі на горло, коли кажу це, але виходу нема.

— Картковий борг — це святе, — підкидає Стас, молодший брат Дена. Благо, що все це на очах у його друзів, інакше міг би відморозитися.

Шах і мат, пане Тимчук. Гра почалася. А правила дізнаємося згодом.

Минає мить. Дві… Ден все ще пильно дивиться на мене, наче чекає, що я розсміюся, покажу приховану камеру. Але це не пранк. В мене просто не було… та що там, немає виходу.

— Ти не жартуєш, — раптом видає він. Зрозумів нарешті. Ура.

— Не жартую, — шепочу з видихом.

— Йди сюди, поговоримо, — каже він, грубо ловить за руку і тягне за собою. Я ледве встигаю перебирати ногами на підборах, намагаючись підлаштуватися до широких кроків Дениса. 

Ми заходимо в одну з кімнат. Вечірка влаштована на їх садибі, тож тут, на щастя або навпаки, є де сховатися від допитливих очей. 

Мене швидко відпускають, але його погляд міцно тримає мене. Стараюся не опускати очі, хоч це й дається важко. Від Дениса лине сильна енергетика, вона буквально тисне на мене, але я вистою. Не відведу очі. Маю показати, що не збираюся здаватися. Це важливо.

Окрім енергетики, помічаю, що в нього просто нереально красиві блакитні очі в обрамленні густих вій. Та й взагалі він красень, яких пошукати. Довбаний ловелас. Мій Костик не такий красивий, але я не за красу його люблю. Від Дена ж мені потрібна лише угода. Тож не варто забивати собі голову дурницями.

— Що ти там влаштувала, Кіро? — питає впевнено. Без тіні гніву чи роздратування. Просто чітко, гучно. Поруч з ним неодмінно відчувається його владність.

— Виграла? — питаю я. — Тато навчив грати… Скажи, круто я?

— Ти знаєш, про що я. Ці справи так не робляться. Дідусь казав мені про свою божевільну ідею одружити нас, але невже ти думаєш я можу на це погодитися? — і стільки в його голосі… зневаги? Мені стає дико образливо.

— Типу я вмираю від бажання вийти заміж за незнайомця! — врешті не можу сховати емоції. Готова розплакатися, але беру емоції в кулак. Не час і не місце.

— Якщо не хочеш, то нащо ти все це затіяла?

— Мій батько… — починаю я, все ж опускаючи погляд, бо точно не стримаю сліз.

— Тільки не кажи, що він тебе змусив!

— … в лікарні, — шепочу я. Денис на мить скидає амплуа козла і дивиться більш серйозно.

— Я не знав. Що сталося?

— Серцевий напад. А коли потрапив в лікарню і пройшов обстеження, стало ясно, що йому потрібна операція на серці. А стан наших справ ти знаєш. Бізнес на дні. Будинок закладений. Авто я продала ще два місяці тому, щоб закрити один з татових кредитів. Я в боргах по вуха. Мені нема де брати гроші на лікування, а воно потрібне терміново, — видаю на одному подиху. В думках це звучало краще, та коли озвучила, вкрай припинила себе поважати. Ніби продаюся за гроші. Мене вивертає зсередини, хочеться блювоти, ридати, втекти. Але я не маю права здатися. Це єдиний спосіб швидко отримати гроші. Якби був інший… Але я вже все обдумала.

— Співчуваю. Мені шкода, Кіро. Розумію, в тебе безвихідь. Але ти ж не думаєш, що це привід одружуватися? — голос звучить співчутливо, але я не бачу в ньому і крихти справжнього розуміння.

— Я пропоную тобі угоду. Фіктивний шлюб. На рік, — випалюю я те, що мала сказати ще з самого початку. В очах Дана з’являється вогник.

— Тепер взагалі не бачу логіки. Якщо шлюб буде фіктивним, нащо це мені? Тебе розумію, ти хочеш, щоб я оплатив лікування тата, покрив ваші борги і відновив фірму. А мені що з того? Через рік ти будеш вільною, а де мій зиск?

— Я чула твою розмову з мамою, — завмираю, бо це мій єдиний козир. Якщо не спрацює, я в безвиході. 

— Яку розмову? — він пильно дивиться на мене.

— Мама на тебе тисне. Дід тисне. Всі дістали тебе. Командують. Ця вечірка… Це ж відбір наречених. Якщо не одружишся найближчим часом, спадок батька дістанеться не тобі. Адже я права? — хоч би я все правильно почула і зрозуміла, інакше… Інакше я просто не уявляю. Це моя єдина надія.

— Хмм… — красномовно видає Ден, дивлячись на мене якось по-іншому. Зацікавлено чи що.

— Я пропоную тобі угоду. Ми одружимося, чим дуже потішимо твого дідуся, адже він сам запропонував моєму татові звести нас. Ти станеш одноосібним керівником сімейної бізнес-імперії. Натомість вирішиш всі мої фінансові проблеми. Ми потерпимо одне одного рік. Обіцяю бути зразковою дружиною: без скандалів, істерик і ревнощів. Буду, як краватка, готова до всіх ділових зустрічей і вечірок, де потрібна половинка. А через рік ми влаштуємо драматичне розлучення. Таке гірке та болісне, що наші рідні більше не захочуть сватати нас знову. Кожен отримає волю. Ну що?

Серце завмирає. Минає хвилина, Ден оцінювально розглядає мене, а тоді видає:

— За цей рік ти не будеш з іншим чоловіком. Виняткова вірність.

Я полегшено зітхаю.

Звісно, я не стану зараз казати, що в мене є Костик, з яким ми разом. І рвати з ним я не планую через цю угоду.

— Тебе це теж стосується, — усміхаюся я.

— Авжеж, — він киває. 

— То що, домовилися? — я простягаю долоню. Він стискає її. Теплі руки, сильне рукостискання. Відчуваю шалене полегшення. Я просто не здогадуюся, що цієї миті моє життя бере новий вектор, бо домовилася з дияволом і ще не знаю, хто кого переграє.