Розділ 22. Ключ поруч

За чотири дні Северин так і не оселився на Ліхтарній знову.

Приходив — на збори, і вчасно, приносив новий план аварійних виходів. Наступного дня перевірив підвал, потім привів майстрів, які вміли закріплювати адресний камінь без цементу. Але щоразу йшов до вечора.

Скільки це ще триватиме, Ярина не питала.

На п’ятий день вона пошкодувала, що погодилася на дорослі й чесні стосунки. У менш дорослих можна було б о другій ночі написати «ти взагалі повернешся?» і вранці вдати, що повідомлення надіслалося випадково.

Вона працювала в тітчиній квартирі, знімала з дверей пізню фарбу, під якою проступав темно-зелений шар. Будинок тримав стіни рівно, не повертав дитячих речей і не втручався.

Близько шостої внизу один раз стукнув дверний молоток.

Ярина витерла руки, закрила банку з розчином і лише тоді спустилася.

Северин стояв у вестибюлі з папкою. Коробок цього разу не приніс.

— Якщо це ще один план евакуації, залиште Риті.

— Договір оренди. Кімната на першому поверсі, ринкова плата, окремі побутові витрати. Шість місяців із правом продовження.

Ярина перегорнула сторінки.

— Ви вписали особисті межі й окремим пунктом посуд: «Кожна сторона прибирає за собою без додаткового нагадування». Це через мене?

— Через дві з половиною чашки.

Папку було вирівняно надто старанно, спина трималася аж непристойно рівно, а на сходи Северин не глянув жодного разу. Ярина згадала власні слова в суді: коли боїться, стає ввічливішим.

Зараз пан Гарт був аж нестерпно вихований.

Ярина сперлася стегном об конторку.

— Ви просите лише кімнату?

Він спробував поправити край папки, побачив, що той і без того рівний, і роздратовано поклав її на конторку.

— Ні. З кімнатою все просто: вона дає мені право заходити без чужої магії й обов’язок платити за воду. А решта… Я хочу бути поруч. Снідати з вами, сперечатися про ремонти, знати, куди ви ставите чашки. Хочу, щоб ви розповідали про місця, які я забуватиму, а я нагадуватиму: відчинені двері не завжди означають, що вас виганяють. Ви мені нічого не винні. Оце, мабуть, найважливіше.

Ярина закрила папку.

— Дуже довга заявка на оренду.

— Я скорочував.

— Дарма. Ще абзац — і я б здалася.

Вона взяла ручку.

— Шість місяців замало. Пишіть рік і можливість розірвання з попередженням за тридцять днів.

— Я поставив шість, щоб не тиснути.

— А тепер ставте рік, бо я прошу.

— Прийнятно.

— Кімната на першому поверсі лишається вашою. Але якщо обоє захочемо, ночувати можете нагорі.

Край папки в Севериновій руці тихо хруснув.

— У договір це теж внесемо?

— Ні. Це окрема усна угода, яку переглядають лише за взаємною згодою.

Він підписав першим, Ярина — слідом. Синє чорнило всоталося в папір і висохло без водяних знаків. Сходи не зрушили, дверний молоток не озвався.

Звичайний договір оренди, складений у двох примірниках.

Дивно, але романтичнішої речі Ярина ще не бачила.

Северин дістав латунний ключ. Після повернення каменя чорнота зійшла, тільки на голівці лишилася тонка темна лінія.

Біля входу висіла дошка для ключів, і Яринин уже був там.

Він підніс свій до вільного гачка й зупинився.

— Можна?

— Так.

Ключі повис поруч і залишилися прохолодними.

Северин сам обрав гачок, а Ярина сама відчинила йому двері нагору.