Розділ 18. Люди без будинку

Рита відмовилася їхати до тимчасового гуртожитку.

— Я там працювала. Стіни тонкі, чай жахливий, а сусідку призначають за абеткою.

Олекса забрав Дана до колеги. Ярина домовилася про готель для Рити, але та погодилася лише за умови, що фікус поїде разом із нею.

До опівночі біля згаслого фасаду лишилися Ярина й Северин. За дверима не було нічого, ключі не поверталися в замках, шлюбний зв’язок зник разом із каменем.

— Де ви сьогодні ночуватимете? — запитав він.

— У майстерні. Диван там старий, але цілий.

— Тоді я вас проведу.

— Я не розсиплюся по дорозі, Северине.

— Знаю. Просто не хочу, щоб ви сьогодні йшли одна.

Северин узяв її валізу, й Ярина не стала сперечатися тільки тому, що сил для гідної суперечки не лишилося.

Майстерня містилася у дворі старої друкарні й пахла деревною стружкою, воском та розчинником. Ярина ввімкнула чайник, Северин розгорнув фотографії з архіву.

— Схему ми не винесли. На знімках бракує східного сектора.

— Рита пам’ятає статут. Відновимо.

— А якщо схему не складемо? Відчините шлях до архіву?

Северин провів пальцем по почорнілому ключу.

— Після глушника ключ не працює.

— Ваш дар не в ключі, і ми обоє це знаємо.

— Неможливий вихід однаково забере пам’ять.

— Тоді до архіву не підемо.

— А без повної схеми можемо не знайти іншого способу.

— А з таким способом ви поступово забудете, ким є. Цієї ціни я не приймаю.

Ярина вже чекала переліку причин, чому ризик виправданий, та Северин поклав ключ на стіл.

— Добре. Шукаємо без нього.

О четвертій ранку приїхала Рита з адресною книгою, сімома ключами й сувоєм у наволочці.

— Я не крала, — повідомила з порога. — Винесла на збереження дев’ятнадцять років тому.

Сувій був частиною первинної схеми. Одинадцять вузлів на ньому перекреслили, Ліхтарну обвели олівцем. Браковані краї доповнили фотографіями з архіву й Олениними позначками, а старі ключі допомогли відновити стерті назви.

У справжній мережі не було центральних променів: адреси з’єднувалися одна з одною, вежа лише збирала їхній спільний відгук. Біля кожного вузла стояли два імені опікунів і десятки імен мешканців.

— Камінь не живить місто сам по собі, — сказала Ярина. — Він тримає зв’язок між місцем і людьми.

— Тому вилучені камені слабшають, — додав Северин. — Їм немає на що відповідати.

На останньому краї сувою збереглася норма, якої Клара не могла скасувати: якщо адреса втрачала спадкових опікунів, мешканці мали право зареєструвати спільноту дому й обрати пару на певний строк.

— Але наш камінь уже у вежі, — нагадала Ярина.

— Ліхтарна досі має мешканців і двох чинних опікунів, — відповіла Рита.

Северин перевірив дату.

— Термін спливає завтра опівдні.

Ніч заснування починалася сьогодні ввечері.

За кілька годин вони мали знайти представників адрес, чиї вилучені камені тримали у вежі, відновити старі спільноти й потрапити всередину. Клара не пустить Ярину й Северина, зате Палата зобов’язана прийняти заяви до запуску контуру.

— Усіх ми не зберемо, — сказала Ярина.

— Усіх і не треба. Дванадцять вузлів утримають сектор, — відповіла Рита. — Олена позначила саме їх.

Одинадцять будинків знесли. Люди, які колись називали їх домом, іще жили в місті — принаймні частина з них. Лишалося переконати їх згадати те, що Палата давно наказала забути.