Розділ 16. Коли будинок обирає

На двадцять восьмий день опіки третя кімната прихованого поверху відчинилася сама.

Увесь тиждень після сварки вони шукали третій спосіб урятувати контур: звіряли сфотографовані журнали, розпитували колишніх працівників Палати, перевіряли кожну норму, яку пам’ятала Рита. Северин залишився у прохідній кімнаті. Уночі вони прокидалися від одного руху дивана й лежали по різні боки згорнутої ковдри, дослухаючись одне до одного. Правило ніхто не скасовував, хоча часом воно скидалося вже не на обережність, а на особливо витончене знущання.

За дверима чекала кругла зала з двома нішами. У кожній лежав старий ключ — зеленуватий від часу, зовсім не схожий на їхню латунь.

Рита впізнала кімнату з давніх описів.

— Тут адреса показувала, чому прийняла опікунів.

— Відбитком? — запитала Ярина.

— Не знаю. За моєї роботи жоден будинок уже не робив вибору.

Світло згасло, а тоді повернулося окремими сценами на стінах.

Ярина побачила себе дитиною: вона підписувала олівцем двері, щоб літні мешканці після ремонту не плутали кімнат. Ось уже дорослою відмовлялася приховати тріщину в старому фасаді, хоча знала, що втратить замовлення.

Северин стояв у задимленому коридорі й виводив незнайому жінку з дитиною. В іншій адресі сперечався з начальством, вимагаючи повторної евакуації. Ще далі сидів на сходах після невдалого порятунку й до ранку тримав двері відчиненими, хоча всередині вже нікого не лишилося.

Ну звісно. Будинку були потрібні не закохані — на таку дурницю він не витрачав би стару магію. Йому знадобилися двоє впертих: одна пам’ятатиме, хто тут живе, другий не дозволить стінам вирішити, що вони важливіші за людей.

Останньою з’явилася Олена. Вона стояла в цій самій кімнаті, бліда, зі стягнутим болем обличчям, і клала на стіл акт про спадщину та наказ Палати.

— Я не можу призначити їх, — сказала вона комусь за межами відбитка. — Лише привести до однієї адреси й дати можливість обрати.

— А якщо не підпишуть одночасно? — долинув Ритин голос.

— Тоді нічого не буде. Будинок не має права забирати їхню волю.

Олена сперлася рукою об стіл. Червоні прожилки світла піднялися від підлоги до її пальців, і вона ледве втрималася на ногах.

— Досить, — сказала Рита. — Камінь висмоктує з тебе силу.

— Ще одну ніч.

Сцена згасла.

Червоне світло згасло, а в Ярини перед очима лишилися тітчині пальці, в які підіймалися прожилки з пошкодженого каменю. «Адресне виснаження», сказав лікар. Олена витрачала на Ліхтарну те, чого в неї вже не було, а Кларине пошкодження лише пришвидшило кінець.

Ярина сіла на підлогу. Дошки були тверді, звичайні, і цього на кілька секунд вистачило.

— Вона все підготувала.

— Але не могла знати, що ми підпишемо, — сказав Северин. — І не примусила будинок обрати нас наперед.

— Це мало б заспокоювати.

— Не заспокоює?

— Тепер я злюся на мертву жінку, якій не можу нічого сказати.

— Скажіть будинку.

— Він не вона.

— Тоді й відповідати замість неї не повинен.

Северин зчистив із долоні зелену крихту й сів поруч.

— Я кохаю вас, Ярино. Не через вибір адреси.

Ярина надто різко повернула голову й зачепила скронею стіну.

— Надзвичайно заспокійливий початок.

— Я ще не закінчив. Збирався мовчати до анулювання, але це вже схоже на спосіб змусити вас гадати. Я не хочу так.

Ярина перевела погляд на старі ключі, які вже згасали.

— Це ваше перше зізнання?

— Перше. Судячи з вашого обличчя, підготовка була недостатньою.

— Тепер принаймні зрозуміло, звідки службовий тон.

Северин усміхнувся — широко, непризвичаєно. От же ж чоловік. Носив із собою таку усмішку й видавав людям по крихті, наче за решту потрібно заповнювати окрему форму.

— Відповідати зараз не треба. Я не для цього сказав.

— Яка передбачливість. Бо відповіді в мене немає, а ваша звичка розуміти це раніше за мене починає дратувати.

— Тоді просто посиджу поруч.

Він замовк, не намагаючись урятувати зізнання додатковими словами.

Ярина сперлася плечем об його плече.

— Я не хочу, щоб ви виїхали після анулювання.

— Чую. Це ще не відповідь на мої слова.

— Іншої поки немає. Ця принаймні чесна.

Вони сиділи, доки старі ключі не згасли. Потім унизу грюкнули вхідні двері.

До будинку зайшла бригада Палати з наказом на негайне вилучення каменя. Попереду йшла Клара Дорн.