Розділ 9. Чужа зрада

На десятий день опіки Олекса зізнався сам.

П’ять днів він приносив вечерю, лагодив балюстраду і ховав амулет, щойно Северин заходив до кімнати. Ярина майже переконала себе, що палітурник просто боїться нового обшуку. На десятий вечір він поклав на стіл амулет і активував листування з невідомим номером.

Повідомлення були короткі: хто входив до будинку, чи відкривали підвал, що знайшли в кімнаті Олени.

— Я не писав про поверх, — сказав Олекса. — І про Лею.

— Чому ви взагалі відповідали?

Ярина не підвищила голосу, від чого чоловік знітився ще більше. Він дістав повідомлення Палати: реєстрацію Дана за Ліхтарною мали скасувати через «нестабільність неповнолітнього мешканця». Без адреси хлопця перевели б до тимчасового центру, поки батько шукав інше житло.

— Вони сказали, що я лише допомагаю оцінити ризик. Я думав… якщо буду корисним, нас залишать.

— Хто саме?

— Чоловік із відділу переселення. Рен.

Северин переглянув листування.

— Працює безпосередньо на управління Дорн.

Олекса стиснув руки.

— Я заберу Дана й піду.

— Куди? — запитала Ярина.

Відповіді не було.

— Отож. Нікуди ви не підете.

Северин підсунув до себе амулет.

— Надішлете повідомлення Рену, що ми знайшли схему вежі.

— Але ми не знаходили.

— Саме тому він муситиме перевірити. Олексу й Дана на цей час виведемо через чорний хід.

— Ви мене не заарештуєте? — тихо спитав палітурник.

Северин подивився на нього без поблажливості, але й без звичного службового холоду.

— За те, що ви повідомляли Палаті під загрозою втратити сина? Ні. Свідчення дасте — і більше нічого їм не надсилатимете без нашого відома.

Коли Олекса пішов, Ярина сказала:

— Знаєте, ви сьогодні мені сподобалися.

Северин зупинився з аркушами в руках.

— Небезпечне формулювання, пані Верес.

— Я обіцяла бути обережною в кімнатах, а не у формулюваннях.

Папку він закрив не з того боку, мовчки розвернув і почав заново.

Пастку приготували на третьому поверсі. У порожню коробку поклали копії планів, на двері нанесли порошок, який світився від адресної магії. Рита забрала Дана до знайомої, Олекса вийшов разом із ними. Ярина й Северин чекали у квартирі без світла.

До опівночі нічого не сталося. Вони сиділи на підлозі біля дверей, торкаючись плечима; на кухні цокав годинник, унизу шуміли труби.

— Ви справді не пам’ятаєте воду біля дому? — пошепки запитала Ярина.

— Справді.

— А Лею?

— Як крала мої сорочки. Як підстригла волосся кухонними ножицями й два тижні носила шапку. Як боялася гусей.

— Чому гусей?

— Один її вкусив. Де саме — уже не пам’ятаю.

Ярина поклала долоню на підлогу між ними.

— Розповідайте мені те, що може зникнути. Повернути не зможу, зате воно лишиться не тільки у вас.

Северин повернув голову.

— Збираєте чужі спогади, пані реставраторко?

— Лише ті, що можуть розсипатися.

На третьому поверсі рипнули двері.

Порошок світився червоним, коробку відкрили. У кінці коридору майнула сіра куртка. Северин кинувся за чоловіком, Ярина перекрила сходи, та нападник повернув не вниз — просто в стіну. Простір розступився й проковтнув його.

— Не йдіть слідом! — крикнув Северин.

Ярина встигла зупинитися перед швом. На підлозі лежала вигнута застібка від службового жетона; інвентарний номер належав Рену.

— Сам жетон забрав, — сказав Северин. — Застібку вирвало, коли стіна зімкнула службовий перехід.

Звідти ж долинув тітчин голос:

— Кларо, якщо ти забереш іще один камінь, контур не стане міцнішим.

Будинок показував новий відбиток. Ярина назвала Северина, він приклав ключ до стіни, і цього разу вони відчинили її разом.