Розділ 4. Людина в підвалі

Службова печатка лишалася цілою. Ярина посвітила на червону нитку: віск не тріснув, вузол не зсунувся, а за дверима знову гупнуло — коротко, двічі.

— Северине!

— Не відчиняйте підвал, я не там.

Голос ішов не з підвалу, а зі стіни праворуч. Там, де вдень висів щиток із запобіжниками, тепер була вузька ніша; Северин стояв усередині боком, затиснутий між двома площинами цегли.

— Як вас затягло в стіну?

— Коридор змінився. Ключ у кишені, руку затисло. Відійдіть від стіни, Ярино.

Вона приклала свій ключ до цегли. Латунь затремтіла, наче замок ховався під тиньком.

— Добре, що робити?

— Дайте мені відчинити поріг.

— І заплатити невідомо чим?

Северин замовк.

— Я чула, як Лідія назвала вас Хранителем порога. Старі здібності без ціни бувають лише в дитячих казках.

— Відійдіть, пані Верес. Я серйозно.

— Ярина. Після сьогоднішньої реєстрації можна без церемоній.

Навіть затиснутий стіною він устиг глянути осудливо.

— Мені зараз не до жартів.

— Зате ви перестали наказувати. Де засув?

Ярина повела променем уздовж кладки. Один вертикальний шов ішов надто рівно: двері заклали давно, а будинок на короткий час повернув отвір і втягнув Северина всередину.

— За правою лопаткою має бути засув. Тітка так ховала комору. Спробуйте повернути плече.

— Не бачу нічого.

— Бо він за вами.

Северин послухався, стіна відповіла рухом і наблизилася ще на палець. Яринин ключ сіпнувся до шва; вона вставила його в тонку щілину, хоча замкової шпарини не було.

— Назвіть мене, — сказав Северин. — Повністю. Будинок не розуміє, кого затиснув.

— Северин Гарт.

Ключ повернувся, і стіна відступила. Северин випав із ніші, встиг спертися рукою й збив Ярину плечем. Ґудзик пальта вперся їй під ребра, коліно опинилося між її черевиками, а долоня підтримала за талію, не даючи скотитися зі сходинки. Правила, складені кілька годин тому, такого розташування не передбачали.

— Не забилися? — Северин прибрав долоню з її талії, щойно Ярина втримала рівновагу.

— Ні. А ваше плече?

Він перевірив його коротким рухом і випростався.

У підвалі дзенькнув метал. Печатка, ще мить тому ціла, тепер була розрізана.

— Тримайтеся позаду.

— Ми домовлялися не входити самі. Про «позаду» не домовлялися.

— Ярино…

Сваритися було б приємніше, якби він командував із чистої впертості. Та Северин дивився в темний куток і рахував ризики, тож вона стала ліворуч — досить близько, щоб він це помітив, і досить далеко, щоб не заважати.

За дверима пахло вологою землею й металом. Біля свіжої ями навколішки сидів чоловік у сірій робочій куртці; обличчя він ховав під тканиною, в руках тримав вузький бур.

— Покладіть інструмент, — наказав Северин.

Чоловік кинув не бур, а жменю червоного порошку. Ліхтар згас, підлога пішла вбік, Ярина вдарилася плечем об стелаж і почула, як розсипаються банки.

— До стіни!

Та стіни вже не було. За спиною відкрився довгий коридор із десятком однакових дверей; з-за них долинали плач, вода, скрегіт меблів і чиєсь уривчасте дихання.

Северин схопив Ярину за зап’ясток.

— Дивіться на мене, Ярино. На мене, не на двері.

Чоловік метався між стелажами. Северин міг кинутися слідом, проте руки не відпустив.

Коридор не ворушився й не кликав — принаймні не так, як це роблять люди. Просто за найближчими дверима тітка Олена раптом сказала:

— Ярино, не їдь.

Точно тим голосом, яким говорила п’ятнадцять років тому.

Ярина повернула голову, але Северин затулив двері собою.

— Це відбиток. Він не знає, що сталося потім.

— А ви звідки…

— Моя сестра вже тричі кликала мене з іншого боку.

Його пальці стиснулися міцніше. Шорсткий край персня дряпнув Яринине зап’ястя й повернув справжній підвал: банки, бур, свіжу яму. Коридор згорнувся, ніби його засунули за стіну; Олена лишилася там, де ніколи не стояла.

Нападник зник, покинувши рукавичку й бур із клеймом міської ремонтної служби. Біля ями оббили новий цемент, відкривши червоний камінь із чорними прожилками.

— Він хотів дістатися до каменя, — сказала Ярина.

Северин закрив отвір захисною сіткою.

— Камінь пошкоджений. Через це адреса плутає кімнати й людей.

— Отже, вона не зіпсувалася сама, а їй допомогли? І продовжують допомагати, судячи з поточних подій.