Розділ 3. Правила спільного даху

Напис зник, щойно Ярина підняла аркуш зі столу. Вона перевернула його, піднесла до вікна, провела пальцем по гладкій поверхні, але не знайшла навіть сліду чорнила.

— Будинок не пише, — сказав Северин. — Він відтворив записку, яку колись бачив.

— Отже, така записка існувала.

— Або існує досі.

У столі знайшли рахунки, зразки шпалер, листи від міських служб. У нижній шухляді лежали сім ключів із картонними бирками; написи на них майже стерлися, та до маленької шафи біля стіни не підійшов жоден.

— Не викидайте, — сказала Ярина. — Олена не зберігала випадкових ключів.

Вона стала навколішки й оглянула замок. Його міняли нещодавно: на старій латуні виднілися свіжі подряпини.

Северин присів поруч, цього разу залишивши між ними достатньо місця.

— Якщо всередині докази, часу на делікатність немає.

— Саме тому шафу вісімсот дев’яностих років ми не трощитимемо.

— Скільки вам потрібно?

— Пів години. Менше, якщо не розповідатимете, скільки в нас часу.

— У нас різні уявлення про перешкоди.

— Це вже друге правило: не ламати того, що я можу відкрити.

Ярина принесла інструменти. Старий метал не терпів поспіху, тож вона працювала повільно, слухаючи, як Северин перевіряє одвірки, вікна та вихід на чорні сходи. Він торкався дерева двома пальцями й щоразу дивився, чи не змінився коридор.

— Ви добровільно ночували в таких будинках? — спитала вона.

— Ночував. Іноді мене замикали до завершення огляду.

— А адреса раніше намагалася з вами одружитися?

— Ні. У цьому я теж новачок.

Ярина всміхнулася раніше, ніж вирішила, чи варто.

— Уже вигадали, як повідомити друзям? — поцікавився Северин.

— Приблизно. «Пробачте, що не запросила. Наречений евакуював гостей».

Кутик його рота сіпнувся. Інший чоловік і посміхнувся б, але Гарт спинився десь на півдорозі. Шкода.

Замок нарешті піддався. У шафі стояли коробки з фотографіями, старий план будинку й порожнє місце прямокутної форми, чітко окреслене пилом.

— Папку забрали недавно.

На дні залишилася червона крихта — надто блискуча для цегли, із дрібними чорними вкрапленнями. Северин зібрав її в конверт.

— Може бути пил від адресного каменя. Перевіримо.

У двері постукали. Олекса Яровий приніс горщик тушкованої картоплі, хліб і банку маринованих слив. Він був широкоплечий, бородатий, з руками палітурника — порізаними папером і потемнілими від клею.

— Рита вирішила, що шлюб без вечері не зарахують.

— Ми не святкуємо, — сказала Ярина.

— Мені наказали передати: вечеря за святкування не рахується.

Дан стояв за батьком і дивився в коридор.

— Він коротший.

Олекса озирнувся.

— Хто?

— Коридор. Від кухні до сходів було дев’ять кроків, тепер сім.

Северин мовчки відміряв відстань двічі. На плані значилося три метри сорок, а залишилося трохи більше двох.

Вечеряли вже з новиною, що будинок втрачає простір. Северин записував кожну зміну, Ярина читала тітчині позначки на кресленні. Олекса розповів, що останніми місяцями Олена майже не спускалася до мешканців, часто ночувала біля каменя, а за два дні до смерті знепритомніла просто на підвальних сходах.

— У висновку написали «серцева недостатність», — додав він. — Лікар із Палати ще сказав про адресне виснаження, але до довідки цього не вніс.

Ярина повільно поклала виделку. Про останні тітчині дні вона знала менше, ніж люди за цим столом.

Міра згадала високу сиву жінку з темним каменем у персні, яка приходила за тиждень до смерті Олени.

— Клара Дорн? — запитав Северин.

— Я не знайома з вашою начальницею. Але коли людина тримає підборіддя так, ніби місто винне їй гроші, обличчя запам’ятовується.

— Чому ви не сказали під час огляду?

Міра відклала виделку й подивилася на нього вже без усмішки.

— Бо ви прийшли не питати, пане Гарт. Ви прийшли закривати.

Після вечері Ярина постелила Северинові в прохідній кімнаті. Він поставив черевики носками до дверей, пальто повісив на спинку стільця, службову папку поклав під праву руку.

— Третє правило: на кухні після себе прибираєте самі.

— Я вже.

Тарілки були вимиті, стіл витертий, навіть кришка горщика повернулася на місце.

— Оце вже справді насторожує.

— Моє вміння мити посуд?

— Ваша готовність до спільного побуту.

— У гуртожитку Палати було дванадцять інспекторів і одна кухня. Після такого людина або навчається, або помирає.