Розділ 1. Заявник — адреса

Коли Ярина звернула на Ліхтарну, з її майбутнього будинку саме виносили фікус.

Виходило в них кепсько. Важкий горщик застряг між поручнями, листя ляскало одного вантажника по потилиці, а з другого поверху перехилилася через балюстраду жінка в бузковому халаті й давала поради з тією переконаністю, яка з’являється лише після багатьох років небажаного досвіду.

— Обережніше! Він старший за вас обох!

— Пані, заберіть руки з дверей, — сказав чоловік у темному пальті. Неголосно, майже буденно, але двоє службовців біля входу одразу облишили суперечку. — Будівлю опечатують.

Один згорнув червону стрічку, другий прикрив папку від дрібного дощу. Ярина поставила валізу просто посеред тротуару.

— А хто дозволив?

Чоловік повернувся. Високий, років тридцяти п’яти, може, трохи старший. Волосся намокло на скронях, нерівно застебнутий комір видавав поспіх, а перенісся перетинала біла смуга давнього шраму. Не красень із рекламного плаката — на щастя. Надто втомлений для плаката і надто уважний для людини, яку можна легко послати геть.

— Старший інспектор Северин Гарт, Палата адрес. А ви?

— Ярина Верес. Нова власниця цього будинку.

— За документами власниця померла дев’ять днів тому.

— Отже, вам слід оновити документи.

Ярина дістала нотаріальну папку. Папір намокав по краях, і це дратувало чи не більше за червону стрічку, чужі руки на старих дверях та фікус, який нарешті витягли надвір разом із грудкою землі.

Северин пробіг очима свідоцтво про спадщину.

— Ярина Верес.

Він вимовив її ім’я без питальної інтонації, але дверний молоток у формі лев’ячої голови раптом стукнув об мідну пластину. Лише раз — наче поставив крапку.

Інспектор глянув на двері.

— Цього ще бракувало.

— Чого саме?

— Щоб адреса вас упізнала.

Жінка в халаті скористалася паузою, вчепилася Ярині в рукав і заговорила швидко, поки її знову не попросили відійти:

— Я Рита Сольська, квартира три. Оце Дан, — вона кивнула на худого підлітка, який підтримував фікус за стовбур. — А його батька не пускають по інструменти. Сказали, фундамент рушив.

— Він і справді рушив, — озвався Северин. — На північній стіні свіжа тріщина, у підвалі провал. За дві доби будинок тричі змінив внутрішній план, а вчора сходи привели мешканця четвертого поверху до комори без виходу.

— На сім хвилин, — уточнила Рита.

— Достатньо, щоб почати евакуацію.

Ярина підняла голову. Ліхтарну, 8 вона пам’ятала темно-зеленою, із кремовими наличниками й синім ромбом у вікні між поверхами. Тепер фарба злізла до цегли, балкон тримався на двох підпорах, під карнизом чорніли мокрі плями. Та правий кут не просів, шви не розійшлися, і тріщина над цоколем була підозріло чистою.

— Мені треба всередину. Огляну підвал і вийду.

— Усередину ви зараз не підете.

— Я реставраторка. Якщо фундамент справді небезпечний, побачу.

— А якщо помилитеся, відповідатиму я.

— Зручно влаштувалися.

Северин злегка звів брови.

— Перепрошую?

— Завжди бути людиною, яка відповідає. Можна нічого не пояснювати, достатньо назвати посаду.

Мабуть, вона влучила в давній синець, бо інспектор забрав у неї документи, перегорнув останній аркуш і зайшов до під’їзду.

— П’ять хвилин. Ідете за мною, нічого не торкаєтеся.

Усередині пахло мокрим вапном, апельсиновими шкірками й пилом зі старого паркету. Ярина знала цей запах змалку: тут вона робила уроки на тітчиній кухні, обдирала коліна на сходах і могла годинами розглядати кольорові скельця у вікні. Тепер синього ромба бракувало — хтось затулив отвір звичайним склом, навіть не намагаючись дібрати відтінок.

Северин зупинився біля підвальних дверей. Латунну ручку обмотували службова нитка й червона печатка.

— Оглянете звідси. Далі службова печатка.

— Тріщина нижче, за дверима.

— Пані Верес, я сказав: звідси.

— А я почула, пане Гарт.

За їхніми спинами тихо пирхнув Дан.

Северин дістав плаский прилад із круглим склом. Стрілка під ним смикалася, хоча рука інспектора лишалася нерухомою.

— Адресний камінь дає нерівний відгук. Ще один зсув — і кімнати почнуть накладатися. Якщо ви справді розумієте будинки, не змушуйте мене витягувати вас зі стіни.

На останніх словах він машинально потер шрам на переніссі. Рух був коротким, звичним. Колись стіни вже забрали в нього когось — ця думка прийшла Ярині надто легко, тож вона відклала її до часу.

Біля самої підлоги тиньк присипали сірим пилом, проте під ним проступав білий цементний розчин. Хтось розкрив стару кладку, а тоді замазав її. Поспіхом: на плінтусі залишилася подряпина від зубила.