Глава 24

МАТВІЙ

Коли я приїхав за адресою, яку мені скинули, я побачив заброшену школу: вікон майже не було, подвір’я заросло, деякі стіни поламані, страшно уявити, що відбувається всередині. Сидячи в машині, я перевірив пістолет, чи є там патрони, і, як тільки зрозумів, що патронів хватає, вийшов із машини і заховав пістолет, щоб його не було видно. Увійшов у середину і зрозумів, куди іти: ми з ним колись лазили по цій школі, і я знав, в якій кімнаті він знаходиться. Йшов не бистро — помалу, але впевнено в собі. Головне — спасти Єву і запхати цього виродка у в’язницю.

Посеред кімнати стояло стуло, а на ньому сиділа зв’язана Єва. Я різко згадав сестру — вона так само сиділа, тільки красного від побоїв не було. Я не повторив своєї помилки і просто стояв на місці. Єва дивилася на мене заплакана, а всередині щось боліло — не знаю, що це. Давно в мене так не боліло за кимось.

Я побачив його: Даня вийшов із кутка, посміхався як псих. Я не знав, що сказати, робити. Він почав першим:

— Матвій, давно не бачилися. Здається, п’ять років. Думаю, ти замітив дату, в яку ми зустрілися, — сміячись, сказав це він.

— Яка дата? Про що ти говориш? Ти тільки із-за дати викрав мою дружину? — я сказав це роздратовано. Він залишив мене без сестри, викрав мою дружину — так ще й про дату якусь верзе.

— 17 грудня, субота. Нічого не говорить тобі? — його лице стало серйозним, але ненадовго.

Даня назвав дату і день, коли залишив мене без сестри, і до мене дійшло: зараз такий самий день, просто час відрізняється.

— І що з цього? В тебе є якісь проблеми? Давай вирішимо, але Єва тут ні при чому, — я говорив спокійно, та був напоготові.

— Оу, Єва… я вже і забув, що вона тут сидить, — він повернувся до Єви й довго не відводив погляд.

Даня почав наближатись до Єви, став ззаду неї. По ній було видно, що їй страшно: вона трусилася, плакала, а очі просили допомоги.

— Я знайшов ще одну людину, яка тобі важлива. Признаюся, було складно, — сказавши це, він дістав із карману якусь коробочку, звідти дістав таблетку і просто ковтнув її.

Я почав розуміти все: він не в собі. І тоді був. Я то думав, що за несенітниці він ніс — тепер все зрозуміло.

— Відпусти її — і ми вирішимо всі проблеми. Тобі потрібен я, а не вона, — всередині себе я боявся за неї, але старався не показувати це.

— О ні. В тебе не має бути нічого. І її теж, — він почав рукою гладити її по щоці, яка була червоною від ударів.

У цю хвилину я дістав пістолет і наставив просто на нього.

— Відпусти і не смій навіть торкатися її. Бо на цей раз я гратися не буду, — я добре підготувався до цієї зустрічі, був впевнений, що Єва в безпеці.

— А то що? Будеш стріляти? Так давай. Тільки я теж не дурний, — він дістав ніж і приклав до горла Єви. — Ніж — це не єдине, що у мене є.

— Заходьте! — сміливо сказав і чекав його реакцію.

У кімнату зайшли мої люди, а заводили вони маму Дані. Так-так — я почав гру таким чином. Я знаю, що мама — найдорожча його людина.