Глава 14

Ми під’їхали до університету. Матвій загальмував так різко, ніби йому не подобалась сама ідея залишати мене тут без контролю. Я швидко відстебнула ремінь, відкрила двері й відчула холодне повітря на обличчі — якесь приємне, свіже, своє. Не те, що повітря в його домі, де кожен крок під наглядом.
— Будь на зв’язку, — ще раз повторив він, стискаючи кермо так, що побіліли пальці.
Я кивнула, навіть не озираючись, і пішла до входу. Серце трохи прискорено билося — я давно тут не була, і все здавалося іншим, але водночас рідним.
Коли я зайшла до кабінету, професор одразу підняв очі від паперів.
— Єво? Нарешті. Я вже думав, що ти зовсім зникла.
— Та… були обставини, — тихо відповіла я, намагаючись не видати зайвих емоцій.
Ми обговорили навчання, мої пропуски, завдання. Він говорив спокійно, навіть доброзичливо. Нічого серйозного — здається, я відчувала певне полегшення. Хоч хтось не горлає на мене за кожен крок.
Коли я вийшла з кабінету, мені на зустріч уже бігли дві мої подруги — Аня та Софія.
— Євооо! — вони кричали на півкоридору. — Ти де пропала? Жива?
Я засміялася, хоч всередині було не до сміху. Але їхній сміх, їхні обійми — ніби на секунду повернули мене в нормальне життя.
Ми пішли в маленьке кафе неподалік корпусу. Сіли за столик, замовили каву. Дівчата одразу посипали питаннями, жартами, історіями — вони говорили багато, а я слухала, насолоджуючись тим, що можу бути звичайною.
І тут раптом до нашого столика підійшов хлопець — високий, темне волосся, усміхнений, впевнений у собі.
— Привіт, Єво. Ти сьогодні як сонце після довгої зими, — сказав він з легкою посмішкою.
Я впізнала його — це був Єгор, з паралельної групи.
— Привіт, — посміхнулась я. — Давно не бачились.
— Дівчата, не заважатиму, просто хотів дізнатися, де ти пропала, — він глянув уважно, але якось по-доброму. — Як ти взагалі?
— Нормально, — сказала я обережно. — Просто багато справ.
Ми говорили пів години точно: про навчання, про викладачів, про те, як він їздив у подорож, він жартував, а я сміялася щиро. З ним поруч я себе відчувала вільною. Без контролю. Без поглядів, які ріжуть.
— Ну, я побіг. Буду радий побачити тебе ще, — сказав він і відійшов.
Подруги одразу почали шепотіти й підколювати, але я тільки сміялась. Я знала: якби Матвій це побачив — це був би кінець.
Я сиділа з ними ще хвилин двадцять, але час піджимав. Матвій міг чекати, але терпіти — не дуже.
Я вийшла з кафе й швидко пішла до машини. Він уже стояв, сперши руку на кермо, і щось дивився у телефон. Навіть здалеку було видно, що настрій у нього… так собі.
Я тихо сіла в салон.
— Поїхали, — сказав він коротко.
Всю дорогу мовчав. Він різко повертав, глибоко видихав.
Коли ми заїхали у двір і машина зупинилася, тиша стала важкою.
МАТВІЙ
Вона тільки-но зачинила дверцята машини, а мене вже розривало зсередини. Я весь час думав, чому вона так довго, з ким там сидить. Вона думає, я сліпий? На її телефоні прослушка, я чув все про що вона говорила і з ким.
Я бачив, як вона йшла до машини, усміхнена. Усміхнена не мені, а тому чорту Єгору.
— Хто це був? — запитав я так спокійно, як тільки міг. Але голос усе одно прозвучав злим.
Вона подивилась на мене так, ніби я щось вигадую.
— Хто? — спеціально зробила вигляд, що не розуміє.
— Хлопець, з яким ти розмовляла, — вирвалось різко. — Не прикидайся.
Вона зітхнула, закотила очі — і це мене ще більше вивело.
— Просто знайомий. Одногрупник, — сказала вона рівним голосом. — Ми говорили про університет. Ти хоч раз можеш не контролювати кожен мій подих?
— Коли ти смієшся з чужими чоловіками — ні, не можу, — сказав я, відчуваючи, як закипаю.
— Це не твоє діло, з ким я сміюся! — підвищила голос вона.
— Все, що стосується тебе — моє діло, — різко кинув я. — Якщо ти думаєш, що я дозволю якимось студентам до тебе підходити…
— Матвій, ти хворий на контроль! — перебила вона, і я навіть відчув, як у грудях щось стиснулося. — Я просто говорила! Це не злочин!
— Для тебе — ні. Для мене — так, я твій чоловік — сказав я тихо, але в кожному слові була напруга.
— Ти мене  дратуєш… — прошепотіла вона.
Вона різко розвернулася й пішла всередину дому, навіть не оглядаючись. Я стояв біля машини, стискаючи кулаки.