Глава 13

---

— Що ти тут робиш? — грубим голосом запитав, хоча мені байдуже: хай ходить по дому, дивиться, що де знаходиться. Я просто не маю показувати свою слабкість. Вона не повинна бачити мене слабким.
— Я... я просто вирішила прогулятися домом, я ж не знаю, де що знаходиться. Чи мені і цього не можна? — Єва сказала це з роздратованістю, вона справді не розуміла, чому він так до неї ставиться.
— Та будь ласка, ходи, дивися, але в мій кабінет навіть не заходь, без мого дозволу не можна. — В мене тут багато зброї, їй цього бачити не можна, вона і так мене боїться.
— Дякую і на цьому. До речі, мені в університет сьогодні потрібно. Я поїду туди в 13:00, — спокійним голосом сказала і чекала його реакції.
— Я відвезу тебе і почекаю біля універу, — спокійно сказав. Я не боявся, що вона втече: я її скрізь знайду. Вдома скучно сидіти, ввечері потрібно по справах, а так хоч займу себе чимось.
— Гаразд. — Смислу протистояти не було, він буде стояти на своєму.

---

ЄВА

Ну добре, він дозволяє хоч кудись вийти, може, він не такий і суворий. Його щось добре зламало, поки не знаю що, подробиці свого життя він не розповідає. Але все-таки ми тільки сваримося і нормально ніколи не говорили. Думаю, треба до батьків якось поїхати, я справді сумую за ними. Цікаво, як вони там, чи все добре в них. Так, всі думки в сторону — треба збиратися. Давно мене не було в університеті, а виглядати я маю прекрасно.

Я одягнула шкіряні широкі штани чорного кольору, білий светр, наверх дубльонку, взула чорні уги. Зачіска проста — мальвінка, а зв’язала стрічкою у формі бантика. Легкий макіяж — і можна їхати в універ.

— Можемо їхати, я зібралася, — знайшла його в залі: він сидів на великому білому дивані, щось робив у ноуті з серйозним виразом обличчя.
— Нарешті, поки дочекаєшся, то можна заснути. Ти довго там будеш? — Він сам не знав, навіщо йому ця інформація, але запитав.
— Який ти нудний. Ти все одно в ноуті сидів, тобі не все одно, скільки я збиралася. Години дві точно там буду, — закотила очі, як тільки могла, стільки питань навіть в універі не задають.
— Добре, поїхали, іди в машину.
— Коротко і ясно. Слухаюсь і виконую, — з легкою насмішкою сказала і пішла на вулицю.

Через пару хвилин я вже сиділа в авто і чекала Матвія. Тільки він не сильно спішив — схоже, йому подобається мене дратувати. І через хвилин 15 він прийшов, сів за кермо, з внутрішнього кармана дістав телефон і дав мені.
— Будь на зв’язку. Втечеш — знайду, і будеш сидіти вдома, нікуди не виходячи. Зрозуміла?
— Наче тут крок без тебе можна зробити. Зрозуміла я. — Він мене серйозно вже дістав. Що за контроль? Якби він нормально себе поводив, я б не хотіла тікати.

Всю дорогу їхали мовчки. Звісно, за дві години я збрехала: мені потрібно просто поговорити з викладачем, а далі хочу посидіти з дівчатами в кафе. Поговорити за все, я вже давно їх не бачила, тому прийшлося збрехати, а він навіть і не замітив.