Глава 12

В повідомленні було написано: "Якщо не прийдеш в підвал клубу через 5 хвилин, можеш забути про сестричку". Після того, як я прочитав це, в очах потемніло, але я зірвався з місця, аби спасти сестру, я не міг її втратити.

Я забіг в підвал і побачив зв'язану сестру до стільця. В очах була злість і страх за сестру. Хто це міг зробити? В голову не лізло. Ворогів у мене не було.

Я зразу побіг до сестри, почав розв'язувати, але в один момент відчув дотик до потилиці це був пістолет. І голос друга перебив мене:

—Руки до гори і встань!

—Добре, добре, тільки опусти зброю, сказав я зі страхом. За себе не боявся, лише за сестру, аби з нею було все гаразд.

Я встав і почав відходити назад. А коли зупинився, мене схопили з двох сторін якісь мужики. Було зразу видно, що не слабкі, високі, обоє широко плечі, накачені і всі в чорному, підійшов мій друг. Він почав говорити до мене, торкаючись її волосся:

—Вона стала твоєю слабкістю, Матвію. І Я хотів показати тобі, як це втратити те, що найдорожче.

—Відпусти її, не чіпай її, я сказав це зі страхом. Сестра і правда моя слабкість. В очах темніло із-за злості. Я постарався вирватися із рук цих двох, але не виходило.

—Не рухайся, бо вас двох на місці пристрелю. Ти був у всьому попереду, але зараз попереду я, і з цього моменту я буду перший у всьому.
—Що ти несеш? Відпусти її. Якщо ми з тобою посварилися, давай двоє поговоримо без цих двох, і відпустимо мою сестру додому.

- А хто повернеться сьогодні додому, побачимо ще. Вибирай: ти або вона?

Мені було страшно. Я розумів, що когось із нас він точно приб'є, і якщо так станеться, нехай це буду я. Сестра не винна ні в чому. Вона просто невинна жертва.

—Вбий мене, але її не чіпай. Відпусти її, нехай їде додому.

—Вказувати буду тут тільки я. І робити буду те, що я захочу,—в цю мить він наставив пістолет до голови сестри.

У цей момент я перестав нормально дихати. Серце із грудей вилазило, пульс був більшим, ніж треба. Я почав вириватися і кричати:

—ВІДПУСТИ ЇЇ! ЗАБЕРИ ЗБРОЮ ВІД НЕЇ!ЯКЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИШ, ТО ПОШКУДУЄШ!

—Ха-ха-ха, ти зараз будеш мені погрожувати? У той момент, коли у мене пістолет, а тебе тримають мої люди? Справді? Ти думаєш, ти в змозі погрожувати?

І він натиснув на гачок...

Її сльози, засмучене лице, руки, ноги, які тремтіли, і кров, яка розтікалася по всьому тілу. І пустота в мені самому, наче всі органи вийняли з мене.

Мене відпустили. Я побіг до сестри і почав говорити до неї в надії, якої не було:

—Ніка, Ніка, відкрий очі, не помирай, будь ласка! Як я без тебе? Я винен в цьому, будь ласка, живи!

Друг просто пішов із дружками своїми. А я залишився з ледве теплим тілом сестри. Я просидів з нею дві години...
Говорив до неї, благав, плакав, але нічого не допомагало. Постріл у голову це вже смерть, але я надіявся до кінця.

Коли отямився від цього, викликав поліцію. Вони приїхали швидко, почали розпитувати мене, потім шукати їх. Пройшло пів року, а вони досі не знайшли. І так три роки пройшло. Вони перестали шукати, сказали, що немає сенсу вже.

В цей час я не вилазив із залу, почав працювати із собою, ходив до психолога. Він допоміг, але трохи. Я став главою мафії і почав своє розслідування, почав шукати його. Я хотів помсти, за сестру готовий був убити. З того моменту пройшло п'ять років. Я досі шукаю. Став холодним до всього і всіх, не довіряв нікому, навіть собі. Грубість мою було видно заздалегідь. В моїх очах було пусто. Від сестри залишилися лише фігурки, які вона збирала. Я поставив їх у себе в кабінеті.
 

ПРОБАЧТЕ ЩО ТАК ДОВГО НЕ БУЛО. ЗАРАЗ Я ПРОДОВЖУЮ ПИСАТИ І БУДЕ ПРОДОВЖЕННЯ. ДЯКУЮ ЩО ЧИТАЄТЕ ☺️