Глава 9

Матвій і Єва прокинулися рано, і як завжди, між ними панувала тиша. Обидва мовчки встали з ліжка, кожен у своїх думках, хоча їхні тіла перебували на відстані кількох кроків одне від одного. Єва швидко одяглася, намагаючись зберегти якомога більше відстані між собою і ним, хоча розуміла, що це не має значення.

Матвій, як завжди, залишався спокійним і зібраним. Він мовчав, хоча його погляд не випускав її, наче зважував кожен її рух. Єва спробувала не звертати увагу на його присутність, але це було неможливо. Як би вона не намагалася, його тінь завжди була поруч, і вона відчувала її, навіть коли не могла бачити.

Вона повільно рухалася до ванної, сподіваючись на хоча б кілька хвилин тиші, щоб подумати. Проте її серце билося швидше, ніж зазвичай, тому що глибоко в душі вже прокидалося бажання зробити щось, що може змінити її ситуацію. Її кроки були повільними, обережними, але думки стрімко неслися вперед, шукаючи вихід із цього лабіринту.

Як тільки вона досягла дверей ванної, відчула, як Матвій знову наблизився. Його тінь з'явилася за її спиною, і хоча він нічого не сказав, Єва вже відчула, як її захоплює його увага.

– Куди ти йдеш? – його голос був тихим, але зловісним. Єва не могла зрозуміти, чи є це запитанням, чи наказом.

Вона намагалася зберігати спокій, не озираючись на нього, і відповіла:

– В ванну.

Матвій залишався позаду, але Єва могла відчути, як він слідкує за кожним її рухом. Вона не сміла звертатися до нього, хоча її розум бурлив від бажання сказати йому все, що вона думає. Якби він не був таким невблаганним, її слова вже пролилися б з її вуст, але замість цього вона просто мовчала, продовжуючи рухатися до ванної.

– Я не думаю, що тобі варто залишати мене, – знову промовив він, цього разу його тон був навіть холоднішим, а погляд не менш пронизливим.

Єва застигла, повернувшись до нього. Її губи стиснулися, а в грудях піднялася хвиля гніву, хоча вона знала, що він не залишить її в спокої.

– Я просто йду в ванну, – відповіла вона твердо, але всередині розуміла, що ця відповідь була слабкою, і вона не могла цього не усвідомлювати.

Матвій зробив крок вперед, і Єва знову відчула, як її серце прискорює свій ритм. Його погляд був пронизливим, і вона не могла зупинитися від того, щоб не розуміти, що він знову має намір поставити її на місце.

– Ти думаєш, що можеш робити те, що хочеш? – його голос став холодним, як лід. – Ти думаєш, що можеш вирватися з цього?

Єва відчула, як злість в її грудях зростає, але вона намагалася зібратися. Вона знала, що не може сказати йому прямо все, що думає, але її обличчя видавало кожен емоційний сплеск.

– Я не хочу залишатися тут, – вимовила вона тихо, з усім гнівом, який переповнював її. – Я не хочу бути твоєю власністю.

Матвій не відповів миттєво. Він просто стояв, вдивляючись у її очі, і Єва могла бачити, як його губи стискаються в жорстоку посмішку.

– Ось і помиляєшся, – він наблизився, його обличчя стало серйозним, а в очах з'явився холодний блиск. – Ти належиш мені, і цього ніколи не зміниться.

Вона не витримала. В серці відчувалася шалена потреба вирватися з цього полону, і хоча вона знала, що це ризиковано, її руки тремтіли від страху й гніву.

– Ти не можеш тримати мене в такій пастці! – вигукнула вона. – Я більше не твоя!

Матвій підняв брови, його погляд став ще більш пронизливим, і Єва відчула, як її запал починає гаснути перед його непохитною рішучістю.

– Можеш не намагатися. Ти навіть не уявляєш, на що здатен, щоб утримати тебе поруч. І повір, я не допущу, щоб ти пішла.

Він зробив ще один крок вперед, замикаючи її простір. Єва відчула, як її тіло наповнюється втомою і безсиллям. Її бажання вирватися ставало все сильніше, але Матвій продовжував утримувати її на місці.

– Ти залишаєшся тут. І якщо ти ще раз наважишся спробувати втекти, я зроблю так, що ти нікуди не зможеш піти.

Єва відчула, як її душа здається, але всередині залишався ще маленький вогник боротьби. Вона не хотіла піддаватися, хоча знала, що це буде непросто.