Глава 8

Єва прокинулася рано, її тіла обпікало тепло, що йшло від Матвія, який поруч був так близько, що навіть вдих її повітря вбирав він. Вона спробувала ковтнути, намагаючись звільнити свою горло від важкого відчуття, яке наповнювало її. Вона не могла більше спати — думки були занадто гучними, занадто важкими.

Матвій, здається, вже прокинувся, хоча його очі залишалися заплющеними, а на обличчі не було ні найменшого прояву емоцій. Єва перевела погляд на його руку, яка все ще лежала на її талії, і в її серці спалахнула спалахи гніву. Це було більше ніж просто фізичний дотик — це була ще одна форма контролю. І хоча вона не могла нічого змінити, з кожним днем її внутрішній протест ставав усе сильнішим.

Вона зробила спробу тихо звільнити себе з-під його руки, але рух був занадто різким. Матвій негайно розплющив очі і схопив її руку, не дозволяючи рухатися.

– Ти думаєш, що можеш втекти від мене навіть уві сні? – його голос був таким низьким, що здавалося, він пробивається через її нерви, немов лезо.

Єва стиснула зуби, намагаючись не піддатися паніці.

– Я не втікаю від тебе, я просто не хочу, щоб ти мене так тримав. – Її слова не були м’якими, і вона відчула, як її гнів рвався назовні.

Матвій не відповів одразу. Він вивчав її погляд, ніби шукаючи щось, чого вона сама не бачила. Потім він підтягнув її до себе ближче, і тепер їхні обличчя були настільки близько, що Єва могла відчути його дихання, тепле і важке.

– Не втікаєш? – повторив він із насмішкою в голосі. – Ти намагаєшся навчити мене твоїм правилам? Ти думаєш, я можу дозволити таку свободу?

Єва, зібравши всю свою відвагу, подивилася йому прямо в очі.

– Я не твоя рабиня, Матвію. Я не хочу бути твоєю власністю, навіть якщо ти так вважаєш. Я жива людина, я маю право на свої почуття, на свою свободу.

Його очі стали ще темнішими. Спочатку він мовчав, немов вагаючи кожне слово. Потім його руки різко обхопили її, притягуючи так близько, що вона майже відчула біль від тиску.

– Ти не знаєш, що ти говориш, – його голос був твердим і злобним. – Ти все ще не зрозуміла, що ти моя, а значить, не маєш права на вибір. Твоє місце тут, зі мною, і якщо ти ще раз посмієш сперечатися, я зроблю так, щоб ти більше не захотіла б робити нічого без мого дозволу.

Єва відчула, як її кров закипає від його слів. Вона не мала наміру здаватися.

– Я не буду мовчати, щоб тобі було зручно, – прошепотіла вона, хоча її голос здавався слабким під тиском його присутності. – Мені важко, я вже більше не можу бути просто твоя лялька, яку ти рухаєш за своїм бажанням.

Матвій відсунувся від неї, але не втратив жодної частки свого контролю. Його погляд залишався незмінно холодним і жорстоким.

– Ти хочеш більше свободи? Ти хочеш, щоб я відпустив тебе? – його голос став ще більш різким, але в ньому відчувалася якась цікавість. – Я можу показати тобі, що буде, якщо ти не будеш слухатись. Ти думаєш, що я тобі щось винен? Що твоя "свобода" варта хоч чогось?

Єва стиснула кулаки, намагаючись не піддатися страху.

– Я не прошу твоїх подарунків, і не хочу, щоб ти мене жаліти. Але я маю право сказати, що мені не подобається, що ти робиш. І мені не потрібно твоє дозволення, щоб це сказати.

Він нахилився до неї так близько, що вона відчула його тепле дихання на своїй шиї.

– Ти думаєш, я тебе не чую? Ти думаєш, що твої слова мають значення? Ти ще не розумієш, що ти нічого не вирішуєш в нашій грі. Я роблю все за своїми правилами, і тобі краще підкоритися, або ти будеш шкодувати про це.

Він відпустив її, але єдиним, що Єва відчула в цей момент, була порожнеча. Її емоції не давали їй спокою, і вона знала, що не може більше зупиняти свої думки. Вона більше не могла мовчати.

– І що ти зробиш, Матвію? Ти, здається, вважаєш, що можеш залякати мене своїм ставленням. Але я вже не боюся. І якщо тобі це не подобається, я не можу нічого вдіяти.

Матвій нахмурився, а потім його обличчя змінило вираз. Це був не сміх, але він вже не виглядав таким впевненим, як раніше.

– Ти хочеш знову спробувати? Ти думаєш, я не зможу зламати тебе? Я вже зробив це, і ти добре це знаєш. Але якщо ти хочеш ще одну спробу, то я готовий.

Єва відчула, як її серце б'ється частіше. Вона відчувала, що цього разу її слова стали важливими. Вона не могла зупинити гнів, але в її очах знову з'явилася рішучість.

– Ти зламав мене, але я все одно буду боротися. Ти не можеш забрати все.

Матвій не сказав нічого, але його погляд був таким, що Єва зрозуміла: наступна боротьба вже близька.