Глава 7

Коли Єва ввечері, після важкого дня, зайшла до спільної спальні, її серце забилося швидше від тривоги. Її погляд одразу впав на ліжко, де вже лежав Матвій, розслаблено поклавши руки за голову.

Він чекав на неї. Це не було питанням — це була вимога.

Єва заплющила очі на кілька секунд, намагаючись взяти себе в руки, бо розуміла, що сьогодні нічого не зміниться. Вони знову будуть разом у тій самій кімнаті, знову він буде контролювати кожен її рух, кожен вдих і кожен погляд. Як і завжди, вона не мала права на приватність.

Матвій повільно підняв голову, помітивши її, і на його обличчі з’явилася та сама холодна посмішка.

– Ти знаєш, що я не дозволяю тобі залишатися на самоті. Ти — моя, і це означає, що ти повинна бути тут, де я скажу, – його голос був низьким і твердим.

Єва відчула, як її гнів відновлюється, але вона швидко сховала його за холодною маскою підкорення. Вона крокувала до ліжка, ніби цей момент — ще один етап її життя, який треба просто пережити.

– Я знаю, – ледве чутно промовила вона, і її голос тремтів від зусиль стримати сльози.

Вона підняла ковдру і лягла поруч з ним. Він не дав їй відстані. Його рука поклалася на її талію, і вона відчула, як вона стиснулася від його дотику, ніби її кожна клітина протестувала.

Матвій повернувся до неї, і його погляд став ще жорсткішим.

– Ти так сильно хочеш опиратися, правда? Ти навіть не можеш прийняти того, що я тут, з тобою. Тобі важко бути поруч зі мною, тому що ти боїшся. Ти хочеш бути вільною, але ти вже не можеш бути вільною.

Він нахилився ближче, і Єва відчула, як холод його дихання проник у неї.

– Ти можеш показати, що тобі це не важливо, але я знаю правду, – його голос був таким, що кожне слово здригало її.

Єва не відповіла. Вона не могла знайти в собі сили для боротьби, і її серце стискалося від безсилля. Все, що вона могла — це лежати поруч із ним, навіть якщо це була найбільша жорстокість у її житті.

Матвій відкинувся назад, не відриваючи від неї погляду.

– Ти знаєш, чому я залишаю тебе поруч із собою. Ти — моя власність, і я покажу тобі, що навіть твої думки не належать тобі, поки ти не навчишся бути тим, ким я тебе хочу бачити. Ти будеш думати так, як я скажу, і жити так, як я скажу.

Вона намагалася стримати сльози, але його слова дістали до самого серця. Вона просто кивнула, хоча всередині відчувала себе зламано. Ніч, яку вони проведуть разом у тісному ліжку, стала ще однією з численних ночей, коли вона не мала вибору. Її доля була вирішена, і вона не мала жодної сили змінити хід подій.

Матвій не помітив її сліз, але коли він знову перевернувся до неї, вона намагалася приховати їх.

– Спи. І не думай про те, що я можу змінити своє ставлення, – його голос був таким же беземоційним і холодним, як і завжди.

Єва не могла сказати нічого. Вона просто закрила очі і намагалася заткнути свою душу від усіх почуттів, які піднімалися в ній, як хвилі. Вона знала, що не зможе втекти, і сьогодні не стане винятком.

Вона просто лежала поруч з ним, в його руках, відчуваючи, як її душа гасне, а тіло знову підкорюється йому.