Глава 3

Єва прокинулася від перших променів сонця, які проникали крізь штори. Відчуття важкості та тривоги не полишало її навіть у сні. Вона повільно перевела погляд на інший край ліжка. Матвій уже встав. Його сторона ліжка була акуратно застелена, і жодної ознаки того, що він взагалі спав.

Зітхнувши, вона встала й поглянула на своє відображення в дзеркалі. Її каштанове волосся було скуйовджене, а під очима залягли тіні. Це був зовсім не той образ, який вона уявляла для себе, коли мріяла про шлюб.

Раптом двері відчинилися, і в кімнату ввійшов Матвій. Він був одягнений у строгий сірий костюм, а його темно-зелені очі уважно оглядали її.

— Вставай і одягайся. Сніданок через десять хвилин, — коротко сказав він.

Єва обернулася до нього, згорнувши руки на грудях.

— Матвію, я не твій солдат, щоб слухати накази.

Він зупинився біля дверей і холодно подивився на неї.

— Ні, не солдат. Але ти тепер моя дружина. І в цьому домі мої правила.

— Ти так впевнений, що можеш керувати мною? — її голос звучав з викликом.

Він зробив крок до неї, зупинившись на небезпечній відстані. Його високий зріст і суворий погляд змусили її відчути себе маленькою і беззахисною.

— Я можу керувати всім, що належить мені. І ти — не виняток, — відповів він рівним голосом.

Її очі блиснули від люті.

— Я — не річ, Матвію. І ти цього ніколи не зрозумієш.

Він нахилився ближче, його погляд пронизував її.

— Ти права. Я не розумію цього. Але я знаю, що мені потрібно. І ти будеш виконувати свою роль.

Єва зціпила зуби, намагаючись стримати сльози. Вона розвернулася до нього спиною, не бажаючи більше бачити його холодне обличчя.

— Я прийду, але не тому, що ти наказав, — кинула вона через плече.

---

Під час сніданку атмосфера була напруженою. Матвій сидів на чолі столу, п’ючи чорну каву й переглядаючи документи. Єва мовчки їла, намагаючись ігнорувати його присутність.

— Сьогодні ввечері у нас вечеря з партнерами, — раптом сказав він, не підводячи очей.

— Що? — здивовано запитала вона.

— Одягни щось пристойне. Я не збираюся терпіти вигляд неохайної дружини.

Єва ледь стрималася, щоб не кинути вилку на стіл.

— Ти навіть не питаєш, чи я хочу йти.

Він нарешті підняв погляд, його очі були холодними й беземоційними.

— Це не прохання, Єво.

Вона хотіла відповісти, але зрозуміла, що це марно. Кожна розмова з ним закінчувалася його перемогою.

"Добре," — подумала вона. "Я буду грати за його правилами. Але тільки на вигляд. Усередині я ніколи не підкорюся".

---

Того вечора Єва стояла перед дзеркалом у вечірній сукні, яку їй доставили кілька годин тому. Глибокий зелений колір підкреслював її карі очі, а ніжний крій надавав їй грації. Вона виглядала бездоганно, але всередині відчувала себе як полонянка.

Матвій увійшов до кімнати. Він виглядав так само ідеально, як завжди: строгий чорний костюм, а його темно-зелені очі блищали чимось невловимим.

— Готова? — запитав він, окинувши її поглядом.

— Як бачиш, — холодно відповіла вона.

— Добре. І пам’ятай, — він наблизився до неї, і вона відчула його дихання. — Ти — моя дружина. І цього вечора ти будеш поводитись так, як належить моїй дружині.

Єва стиснула губи, намагаючись не відповісти. Але всередині себе вона дала обіцянку: цей чоловік ніколи не зможе зламати її.