Глава 2

Єва сиділа на краю величезного ліжка в спальні, яка віднині була її "місцем". Але і тут вона не відчувала себе господинею. Кімната виглядала бездоганно: білі стіни, масивні меблі з темного дерева, м'який килим під ногами. Проте ця розкіш здавалася їй крижаною. Все нагадувало про Матвія — його строгість, контроль і безапеляційність.

Вона не могла повірити, що вони повинні ділити одне ліжко.

Раніше того вечора, коли Матвій завів її до кімнати, вона обережно запитала:
— Це... це моя спальня?

— Ні, це наша спальня, — відповів він, стоячи біля дверей і схрестивши руки на грудях. Його голос був таким же холодним, як і його погляд.

— Наша? — повторила вона, ніби не розуміла значення слова.

— Ми одружені, Єво, — сказав він без жодного натяку на співчуття. — І ти будеш спати тут. Разом зі мною.

Єва відчула, як її серце застигло. Її руки мимоволі стиснулися в кулаки.

— Я можу залишитися в іншій кімнаті. Цей будинок величезний. Ми навіть не будемо помічати одне одного.

Матвій зробив крок до неї, його високий зріст і суворий вираз обличчя змусили її відчути себе ще меншою.

— У моєму домі немає місця для дитячих ігор. Це не обговорюється.

Його слова звучали як вирок. Єва хотіла заперечити, але його погляд попередив її, що це марно. Вона мовчала, дивлячись на нього зі злістю.

---

Тепер, сидячи на краю ліжка, вона відчувала, як її ненависть до нього зростає. Він не мав права змушувати її жити в таких умовах. Вона була його дружиною лише на папері, але він поводився так, ніби повністю володів нею.

Двері відчинилися, і Матвій увійшов до кімнати. Він мовчки зняв піджак, повісив його на спинку стільця, розстебнув манжети сорочки й закатав рукави. Його рухи були впевненими й неквапливими, і це ще більше дратувало Єву.

— Ти плануєш сидіти там всю ніч? — запитав він, навіть не глянувши на неї.

— А якщо так? — різко відповіла вона.

Матвій нарешті подивився на неї. Його темно-зелені очі випромінювали спокій і силу, але Єва побачила в них щось інше — натяк на втому чи роздратування.

— Ми дорослі люди, Єво. Я не кусаюсь.

— Тільки морально, — пробурмотіла вона, відвертаючись.

— Що ти сказала?

— Нічого.

Він підійшов ближче, і Єва напружилася. Його присутність була нестерпною, але водночас неможливою було її ігнорувати.

— Слухай мене, — сказав він, нахилившись до неї. — Ти можеш ненавидіти мене, можеш ігнорувати, але ти будеш дотримуватись правил цього дому. І перше правило: ти тут. Зі мною. Завжди.

Вона підняла на нього погляд, її карі очі блищали від обурення.

— Це не шлюб, Матвію. Це угода.

— Ти права, — кивнув він, випроставшись. — Але угода має свої умови. І ти їх виконуватимеш.

Єва зціпила зуби, стримуючи бажання крикнути йому в обличчя. Замість цього вона розвернулася й лягла на край ліжка, відвернувшись від нього.

— Добраніч, — холодно сказала вона.

Матвій не відповів. Він вимкнув світло, і кімнату огорнула темрява. Єва відчула, як він ліг на інший бік ліжка. Їх розділяло кілька сантиметрів, але для неї це була нездоланна прірва.

Вона знала одне: він міг змусити її ділити з ним простір, але її серце ніколи не належатиме йому.