Глава 1

Глава 1

Вечірнє сонце тьмяно пробивалося крізь важкі оксамитові штори величезного маєтку, створюючи довгі тіні на підлозі. Єва стояла біля вікна, дивлячись на сади, які тепер стали її "домом". Але це слово звучало як знущання. Домом це місце не буде ніколи.

Її серце стискалося від розпачу. Вона ледве стримувала сльози, згадуючи останню розмову з матір’ю.

— Ми не мали вибору, доню, — сказала мама, тремтячим голосом. — Тільки так ми могли врятувати все.

"Врятувати все?!" — думала Єва. А як же вона? Її бажання? Її мрії? Вони продали її, немов товар.

З гучним скрипом двері відчинилися. У кімнату ввійшов він. Матвій. Його постать здавалась нелюдською: широкі плечі, впевнена хода, суворе обличчя, яке навіть не натякало на емоції. Темно-зелені очі ковзнули по ній, і Єва мимоволі відчула, як її накриває хвиля холоду.

— У тебе годинник на вечерю. Не змушуй мене чекати, — сказав він рівним голосом.

Його слова були не проханням, а наказом. Матвій дивився на неї так, ніби перед ним була не жінка, а зобов’язання.

— Я не просила цього шлюбу, — різко відповіла вона, дивлячись йому прямо в очі.

— І я теж, — спокійно сказав він, нахиляючись ближче. — Але тепер це реальність. І ти мусиш її прийняти.

Єва відчула, як її ненависть до нього росте. Його холодність, його зверхність, навіть його впевненість в тому, що він має право керувати її життям, були нестерпними.

— Моя реальність — це в’язниця, — прошепотіла вона, дивлячись у вікно.

Матвій не відповів. Він лише мовчки подивився на неї, а потім пішов, залишивши Єву наодинці з її гнівом і відчаєм.

Це був початок життя, яке вона ніколи не обирала. Але Єва знала одне: вона не дозволить йому зламати її.