Глава 5

Ну це просто нестерпно! Світ магії, переходи між реальністю вважаються звичною справою, але до так званої Академії магії я добираюся абсолютно нелюдським способом — в кареті. У цьому прослідковувалася б романтика, якби не сильні пориви вітру, що кидали її у різні боки разом зі мною. До того ж дорога з грубо обтесаної бруківки змушувала відчувати кожен камінчик п’ятою точкою. Погода за вікном теж не тішить, ніби насилаючи неприємності на моєму шляху. Небо, затягнуте хмарами, позбавило краєвид яскравості й сяйва дня, надаючи місцевому пейзажу сірості.

Ще й це нестерпно незручне плаття, придбане вчора… Корсет так стискав ребра, що й без того не найприємніша атмосфера подорожі гіршала — унеможливлюючи нормальне дихання. Але я трималася, як воїн. Хоча ще кілька годин такої дороги — і від воїна залишиться істеричка.

У якийсь момент мені навіть здалося, що портал, з усіма його неприємними наслідками, не така вже й погана річ. Я навіть була б не проти побачити дратівливе обличчя Атермана, аби тільки ця жахлива поїздка закінчилася.

Негода посилювалася. Разом із нею — і моє занепокоєння. Закрапав дощ, глухо вибиваючи ритм по даху карети. Від нервів я крутила перстень на безіменному пальці правої руки — згадуючи його значення. Повільно занурилась у події вчорашнього дня…

Після чаю й короткого відпочинку ми з пані Елізою вирушили у місто придбати речі, відповідні статусу та сучасній тенденції моди. У кожному дорогому магазині з чарівними вітринами та прекрасними сукнями мені надавали можливість обирати самій, але м’яко коригували вподобання так, щоб вибір відповідав уподобанням Атермана.

Втім, мене значно приваблювали вільні, мінімалістичні фасони без сильної утяжки талії, без цих нескінченних рюшів та тканини, усіяної дорогоцінним камінням. А від мене вимагалося більш вишуканого вигляду, і подібні фасони, як я зрозуміла, вважали занадто «простими». Тож купували ми здебільшого доволі розкішні наряди — такі, що більше пасували б до балів і червоних доріжок, а не до звичайної прогулянки. І я щиро не уявляла, як у такому вбранні розгулювати по Академії.

На щастя, наступним йшов магазин більш офіційного та повсякденного одягу. Ми придбали кілька спокійніших за кольором і фасоном речей, у яких хоча б можна пересуватися. Зізнаюся, я майже ніколи не ходила на настільки масштабний шопінг, і помітила, як поступово втомлювалася від усіх цих величезних суконь з зав'язками, приміряння яких займало колосальну кількість часу й сил.

— Бачу, ти втомилася, — лагідно сказала Еліза. — Чудово тебе розумію. Зайдемо ще в останній магазин — і на цьому завершимо.

Вже сутеніло, і вхід у напівпідвальне приміщення непримітної будівлі освітлювала тільки одна левітуюча сяюча сфера — певно, створена магією, підсвічуючи ще табличку з написом «Майстерня Дорді».

Ми зійшли вниз, і, на диво, опинилися в затишній світлій кімнаті. Через вітрину бачилися переливи дорогоцінних прикрас.

Побачивши нас, літній чоловік одразу пожвавішав і, теплою усмішкою взявся вітати Елізу. Обмінюючись люб’язностями, у яких я участі не брала, просто спостерігала осторонь. Мати Атермана пояснила причину нашого візиту, і чоловік швидко кудись пішов, залишаючи очікувати.

Минуло небагато часу, він повернувся з підставкою для каблучок, на якій було представлено близько шістдесяти різних варіантів.

— Прошу, це найкращі з можливих. Усі виготовлені з високоякісного, багаторазово очищеного магією сплаву золота й декрателіту. Камені — різні, але усі рідкісної чистоти і з потужним магічним потенціалом. Далеко не всім відвідувачам я дозволяю навіть поглянути на ці прикраси! Обирайте!

Не всі слова доходили до мого змученого мозку, але моя реакція точно мала вигукнути: «Вау». Прикраси й справді були неперевершеними.

— Дякую, бачу, не дарма ми звернулися саме до вас, мій старий друже, — сказала Еліза. Чоловік аж розквітнув у посмішці, щоки порожевішали — від явних лестощів.

Про мене згадали тільки зараз та направили саме такі слова:

— Обирай будь-яке, яке тобі до душі. Такою є воля мого сина. Він не любить перейматися подарунками, тому попросив привести тебе сюди, щоб ти сама обрала обручку.

Ну що ж — приємно, звісно. Радує, що мій майбутній наречений не став ламати з пропозиції фарс і комедію, опускатися на одне коліно і зізнаватися у несправжніх почуттях. Можливість вибрати самостійно те, що подобається, — найкраще з його рішень.

Я вирішила не відштовхуватись від ціни — її все одно не вказали — обрала те, що більше всього сподобалось, золоте кільце із зеленим каменем глибокого смарагдового кольору. Зовні воно виглядало простіше за всі інші й, може, саме цим мене і зачепило. Від усіх цих блискіток блиску, пафосу навіть в одежі нудило. Врешті-решт, це не я просилася стати дружиною, хай хоча б дивлячись на кільце буду відчувати насолоду.

— Не очікуваний вибір! — вигукнув літній чоловік. — Остання прикраса виготовлена моїм батьком нарешті знайшла господаря.

— Що це означає? — щиро здивувалася Еліза. Я й сама не до кінця розуміла, сенс слів— я ж просто обирала символ майбутнього весілля. Можливо, у цьому світі до каміння ставлення зовсім інакше й вкладають певний магічний підтекст.

— Якщо чесно, це одна з перших робіт покійного геніального майстра, — відповів очевидно його син. — Я й сам про цю прекрасну річ нічого не знаю. Камінь загадковий. Походження — теж. Мені то навмисно не розповідав чи сам не знав його історії. Єдине, що Дордин говорив напевно: «Прикраса розкриє свій потенціал у обраного власника і точно нікому не нашкодить». Я цим обраним не єі моя дружина теж, саме тому недавно я вирішив виставити його на продаж… сьогодні його власником станете ви, чарівна молода пані.